Уманчанка Ірина Романчук  близько двох років тому відкрила для себе дивовижний світ виробів  з полімерної глини. У її руках безформна, незрозуміла маса перетворюється на …. Тендітні квіти, козаків, казкові істоти, цікаві деталі декору.

- Я все життя любила малювати, ліпити. Але профільної освіти не маю. Хоча якби вона була, то, можливо, моє професійне життя склалося б інакше, – говорить сьогодні пані Ірина. -  20 років пропрацювала продавцем.

Мистецтво прийшло в  життя жінки…. Під час декретної відпустки.

- Коли я вдруге вийшла заміж і народила доньку, то зрозуміла, що не хочу після декрету виходити на колишню роботу. .. Тоді  і захопилася  ліпленням. Спочатку це були квіти та тварини з пластиліну, які ми робили з донькою, потім вирізали фігурки з паперу… Мені це неймовірно подобалось.  І я згадала свою давню мрію – навчитись гончарному мистецтву.  Та коли почала цікавитися ним, зрозуміла, що поки не маю умов для випікання таких виробів.

Жінка почала шукати альтернативу глині і … знайшла!

- Відкрила для себе полімерну глину. Син допоміг зробити перше замовлення матеріалу через інтернет. І саме з цього почалися мої експерименти у декоруванні.  І відтоді бажання творити просто переповнювало. Творчі люди зрозуміють, як це. Я перечитала купу літератури, передивилась майстер-класи. Починала з найпростішого. А потім бралася до більш важких виробів.

Перші роботи жінки стали подарунками для найближчих друзів.

- Це традиційно для всіх творчих людей: перші свої мистецькі здобутки – дарувати. Спочатку зважувалася дарувати свої роботи особливо дорогим людям.  Мій чоловік та син спостерігаючи за моїм творчим самовдосконаленням почали наполягати аби я не соромилася і спробувала реалізовувати те що створюю. І я пішла до «Мальви», аби кілька робіт залишити під реалізацію. Навіть складно передати який подив та радість у мене виклав той факт.. що мої роботи, почали купувати.

До речі, жінка не створює  прикрас із полімерної глини, як це нині популярно. Майстриня  обрала для себе інше «поле» для творчості – народна тематика.

- Дуже подобається ліпити личка своїм козакам та козачкам, створювати їх настрій та передавати розмаїття української природи та культури. І нехай це не глина, а дещо стилізований і сучасний матеріал, але він передає рідні кожному українцеві образи та характери .

Ключовим моментом у своєму мистецькому житті жінка називає знайомство з однією з найвідоміших майстринь з соломоплетіння на Україні – уманчанкою  Нілою Салаутіною.

- Саме завдяки їй мої роботи побачили в місті і почали запрошувати до участі у місцевих святкових ярмарках, - каже. - До речі можу сказати, що всі митці нашого міста, люди дуже натхненні адже навіть продаючи свої вироби їхні ціни насправді дуже символічні. І не рідко відшкодовують лише затрати на матеріали. У нас в місті багато талановитих людей, але вони не мають змоги часто ділитися своїми роботами. Якби ж то у місті з’явилася вуличка чи мистецький майданчик, куди можна було б  виходити зі своїми роботами до людей.  Такий собі Андріївський узвіз в Умані.

                                                                   текст Влада Власова