Маленька військова частина біля аеродрому "Бельбек" оточена панельними п'ятиповерховими будинками.

Це гуртожитки військовослужбовців. Низькі стелі, маленькі кімнатки. В одному з таких будинків живе командир тактичної бригади авіації Юлій Мамчур з сім'єю.

Після появи в Інтернеті відео, на якому він безстрашно веде підлеглих з одними тільки прапорами і під неструнке виконання державного гімну відбивати у російських окупантів захоплені робочі місця, полковник став справжньою зіркою: у частині його постійно чатує преса, щоб взяти черговий коментар.

"Зараз командира немає, він на переговорах з російськими військовими, - говорить прес-аташе частини Олексій. - Він зазвичай спілкується з пресою, але зараз самі розумієте ..."

"Знаєте, він уже кілька днів кави не пив. І не спить майже", - додає він.

Під'їжджає машина і хтось вигукує: "Командир приїхав!"

Журналісти біжать до автомобіля , спотикаючись об штативи з камерами. З машини виходять кілька людей, і я відразу впізнаю Мамчура: у нього якісь особливі риси обличчя. А може, просто відповідальність, яка на ньому лежить, якось по-особливому висвітлює.

Побачивши пресу, він сміється і подає знак рукою: не зараз. "Ну їй-богу, потерпіть", - і прямує до штабу.

По дорозі до нього спрямовується тендітна маленька жінка в сіро-синій куртці - дружина Лариса. Коли я знайомилася з нею і подала руку, вона доторкнулася до моєї долоні буквально кінчиками пальців - дуже м'який дотик. Видно, що серйозно втомилася, і від журналістів теж. Лариса каже тихо і постійно тримає напоготові телефон.

"Мамчур!" - Вимовила вона неголосно, але впевнено. Командир обернувся, побачив її і рукою показав, щоб вона йшла за ним.

"Ви ж розумієте, що вас у всій Україні вже вважають героєм?" - Запитую я у Мамчура, коли нам вдається відійти в сторону від натовпу кореспондентів.

"Тепер знаю", - м'яко посміхається він.

За останні кілька днів командир бригади авіації випробував багато чого. На "Бельбеку" була і стрілянина, і провокації, а сьогодні вночі представники "самооборони" пошкодили військову техніку.

Мамчур тепер постійно проводить переговори з російською стороною, щоб ситуація не дійшла до повного свавілля. І якщо раніше йому і його родині погрожували - і розправою, і кримінальним процесом - то тепер намагаються задобрити.

За визнанням командира, росіяни запропонували йому в обмін на здачу частини квартиру в Севастополі. Непогана пропозиція для людини, вимушеної мешкати в маленькому гуртожитку.

"А ви знаєте, квартири нині дуже дорого коштують ..." - говорить Мамчур і, посміхнувшись, додає: "Я відмовився, звичайно. Адже я присягу давав українському народу. Хіба я можу його зрадити?"

Після зустрічі з журналістами він відправиться на чергові переговори. З "північними братами" - так командир називає росіян - він спілкується по дві-три години на день. Спати йому зовсім ніколи, і я його дуже розумію. Теж не сплю.

Коли російські "зелені чоловічки" заблокували підвезення їжі до бази аеродрому, караул голодував два дні.

"Тоді мені довелося домовитися з росіянами, зняти хлопців з постів і самому зайняти охорону оборонних об'єктів", - розповідає командир. "А потім відбулося силове захоплення", - жалкуючи додає він.

Командиру страшно шкода, що в Криму склалася така буквально безвихідна ситуація. "Я не очікував, що такий поворот подій можливий у нашій країні, що наші брати росіяни так вчинять ... Було неприємно. Але вірність присязі - найголовніше, що може бути", пише life.pravda.com.ua.