Ще й не самі – разом з ними сільським життям вже кілька років живуть і четверо молодших Красовських.

Невеличкий цегляний будинок розташований на околиці. Через дорогу від хати вже й поле починається. У власному обійсті Красовські створили свою маленьку фортецю. Євген – господар у дворі. Тут сад вже заклав, за городом дивиться, квітники посадив. Для дітей встановили басейн. За хатою тримає власну пасіку. Каже, що тепер черга – за бесідкою, де могла б вечорами збиратися вся родина. Олена – господиня у домі.

"Слідкую за порядком, печу пироги. Зараз займаюся консервацією на зиму", – зустрічає на порозі господиня.

Тільки переїхавши до Городниці – родина облаштувала хату. Провели воду, каналізацію, аби не відчувати незручностей.

І Євген, і Олена - родом з Дніпродзержинська. За професією Олена хореограф. Тож нічого дивного, що струнка, чорнява танцюристка впала в око Євгену. Заради дівчини він і записався до танцювального гуртка. А далі було весілля та переїзд до столиці. У Києві Євген влаштувався круп'є в казино, а Олена й далі викладала хореографію.

За 6 років у столиці подружжя встигло народити двох донечок. А ще – чимало побачити. Бо окрім красивого столичного життя є ще й інша сторона медалі.

"Вперше замислилися, що можемо дати своїм дітям, тільки народилася перша донечка Катруся, – розказує голова сімейства. – Почали більше уваги звертати які продукти ми їмо, в якому середовищі мешкаємо. Здорового харчування в столичних супермаркетах шукати зась."

"Вийдеш з дитиною на вулицю – постійно її треба тримати біля себе, – додає Олена. – Там дорога, там знову смітник не вивезли, в під'їзді наркомани шприців накидали. Хіба це життя?

Останньою краплею для Красовських в столиці стала масштабна аварія, через котру взимку чимало квартир лишилося без газу, тепла та світла. Тоді ж Олена та Євген вирішили для себе – для своїх дітей вони хочуть нормального, здорового, повноцінного життя.

Ідея переїхати в село належить Євгену. Чоловік пояснює – довго розмірковував, що замість дорогої та насиченої генно-модифікованими організмами продукції можна виростити власну, натуральну. А заразом і проконтролювати – чи не містить вона хімікатів.

Хату в Городниці порадив їм приятель. Приїхали, оглянули. І село, і місцевість сподобалися.

Спочатку будиночок придбали як дачу. Вирішили пожити влітку. Якщо сподобається – переїдуть назавжди. В селі сподобалося відразу. Знайомі багато лякали Красовських, що життя в селі безперспективне, працювати треба важко, інфраструктура не розвинена.

Але виявилося, що все залежить від самої людини.

"Перший час я була жінкою міською, до сільської роботи не звичною, – сміється Олена Красовська. – Але поступово почала звикати. Виявилося, що вирощувати овочі та фрукти для своєї ж родини цікаво. Та й корисно. А коли бачиш, як на городі наливаються соком помідори, підростають огірки, витягуються стебла картоплі – аж душа радіє".

На 45 сотках городу біля хати родина багато експериментує. Саджають різні сорти овочів, впроваджують нові методи вирощування. Євген переконує – земля це здоров'я та достаток. Якщо підійти до справи з розумом – можна і родину прогодувати, і заробити. Чого варті тільки вирощування полуниці, розсади, саджанців.

Чоловік захопився натуральним городництвом, вступив в клуб органічного землеробства. І заснував його філію в Умані. Тепер консультує всіх бажаючих вирощувати свою продукцію без хімії.

Олена влаштувалася викладачем хореографії в музичну школу в сусідньому селищі.

Перший час в селі було незвично. Інфраструктури тут і справді немає. Ні театрів, ні музеїв, ні клубів. Але подружжя з дітьми намагається не відставати від світського життя й часто буває в Києві.

Головним покликанням життя Євген та Олена вважають виховання чотирьох діток. Старшим донькам – Каті та Ані – 8 і 6 років відповідно. Молодші сини на світ з'явилися вже коли подружжя переїхало до села. Олексію нині 3 роки, а наймолодшому Олегу 1,5 рочків.

Доньки вже школярки. Відвідують місцеву школу. Щодо якості освіти – батьки впевнені.

"Це в столичних школах чимало дітей, вчитель уваги всім не приділить, каже Олена. - А в сільських школах з цим простіше. Дітей мало – тож у вчителів до кожного є індивідуальний підхід. Бувалий сільський вчитель дасть фору молодому міському випускникові педагогічного ВУЗу".

Доки в дворі розмовляємо з главою родини, четверо діток граються поруч. Хтось кота вклав до коляски й возить по дворі, хтось на велосипеді катається, хтось в пісочниці, а хтось на дереві. Односельцями Красовські задоволені.

"Щирі, добрі, порядні люди. Усі всіх знають. Усі з усіма спілкуються і вітаються, - каже Євген. - Старша донька відвідує музичну школу в сусідньому селищі Ладижинка. Автобусом ми її можемо відпустити саму. В односельцях ми впевнені. Вони дитину не тільки не скривдять, але й допоможуть у випадку чого".

З хати господиня виносить власноруч спечений пиріг та енергетичний напій. Замість таурину і кофеїну в ньому - тільки обліпиха. А господар пригощає домашнім медом.

Всі Красовські – і старші, й молодші – зізнаються: тільки в селі почувають себе комфортно та щасливо.

Текст і фото: Олена ГОРДІЄВА