Три мертвих за одного живого – саме так «виміняли» тіло Анатолія Поліщука добровольці батальйону «Донбас» у бойовиків. 41-річний чоловік виконував завдання під Дебальцеве, проте повернутися із нього йому не судилося.  Анатолій загинув 12 лютого…

Будучи військовозобов'язаним Анатолій рвався на передову ще з квітня. Записувався добровольцем до батальйону «Донбас», ходив у військкомат за повісткою. Проте скрізь його «футболили» та просили чекати. Але викликів так і не було.

Та Анатолій не здавався . Він знову, і знову намагався стати добровольцем батальйону «Донбас».  І нарешті - домігся свого. В серпні його забрали в добровол

ьчий батальйон. Спочатку він був у Дніпропетровську. Там проходив медогляд, складав тести. Потім його відправили на військові навчання до Києва, з часом – до Львова.

Проте і тут перед Анатолієм «виросла» стіна. В зону АТО добровольців не дуже поспішали відправляти. Тому чоловік разом із своїми військовими побратимами пішов до стін Верховної Ради та просив, щоб їм дозволили захищати свою країну.

- І їм вдалося зламати цю стіну. Толю разом з іншими добровольцями батальйону «Донбас» у січні відправили в зону АТО, - говорить Лариса, дружина брата загиблого. – Спочатку він був в районі Бахмутки, потім – Артемівську.  Супроводжував колони, які вивозили дітей. А потім, коли почалися бої під Дебальцево, то Толю відправили туди.

Доброволець брав участь у зачистках. В одній із них разом із товаришами потрапив у засідку. Був важкий бій. Проте військовим вдалося прорватися.

- Коли проходила зачистка Логвинове,  Толя знову потрапив у засідку. Бій був страшний. Добровольці розділилися на дві групи. Одній вдалося вийти, і навіть взяти полонених, а інші не повернулися. В останній і був Толя. - розповідає жінка. –  І вже13 лютого з його телефону нам повідомили, що Толя не повернувся із завдання.

Рідні не знали як загинув їхніх захисник. Тому почали шукати інформацію в інтернеті. І знайшли… На одному із відео «Громадського»  вони  побачили Анатолія, як його тіло та ще двох військових обмінювали на одного живого бойовика…

- Толя був дуже добрим. Він як ніхто любив Україну. Ще під час Майдану стояв на блок-посту, що був неподалік Маньківки, завертав автобуси із тітушками. Він не був емоційним та багатослівним. Коли записувався добровольцем, то  сказав лише одне: «Якщо не я, то хто?»,- згадує Лариса.

В останню путь проводжали Анатолія Поліщука в Прощену неділю, 22 лютого. Все село прийшло вшанувати пам’ять героя.

Особливо родина загиблого вдячні волонтерам штабу «Разом» та волонтерам Дніпропетровська, які допомогли в організації похоронів.

http://vch-uman.in.ua/