У цьому запевняє ліквідатор аварії, черкащанин Микола Водоп’янов.

У ту пору, коли простий трудящий люд, нічого не відаючи про загрозу своєму здоров’ю, прославляв на демонстраціях Першотравень, начальник 8-го відділу 41-ої Черкаської танкової дивізії майор Микола Водоп’янов про аварію на ЧАЕС уже знав. За цифрою «8» ховався відділ режимно-секретної роботи. 26 квітня о 9 прийшла з Києва телеграма, в якій мовилося про незначні неполадки на Чорнобильській атомній електростанції. Цією ж телеграмою в Чорнобиль викликали підлеглого Миколи Яковича. Водоп’янов зателефонував своєму начальству в Київ і попросив заступництва, мовляв, у чоловіка донечці всього три рочки й дружину тільки-но забрав із сином із пологового будинку. «Ну, раз таке діло, то в Чорнобиль поїдете ви», – відказало начальство.

У Чорнобилі Микола Якович потрапив до оперативної групи Міністерства оборони, де йому довірили керувати секретним відділом. Жили на другому поверсі райкому партії, де й розміщувався оперативний штаб для ліквідації аварії. За службовий транспорт оперативникам правили покинуті власниками легкові автомобілі. Нові «номерні знаки» намалювали їм фарбою на капоті й багажнику. У співробітників секретного відділу було завдання збирати оперативну інформацію про проведену роботу на об’єкті й передавати її в Москву.
Зруйнований вибухом четвертий реактор Чорнобильської АЕС

Зруйнований вибухом четвертий реактор Чорнобильської АЕС

– Цілий день контролювали виконання робіт з дезактивації, заміряли рівні радіації, стежили за тим, скільки тонн ґрунту зняли й вивезли, – розповідає Микола Водоп’янов. – А ввечері всю отриману інформацію аналізували, писали доповідні, шифрували їх і під грифом «секретно» надсилали в Москву. До п’ятої ранку оперативні дані мали бути в столиці.

Звісно, ніяких державних таємниць Микола Якович авторові цього нарису не видав і запевнив, що таємниці таки були.

– Деякі пакети відправляли не лише під грифом «секретно», а й «совершенно секретно», – зауважує він. – Ця інформація залишається таємною й досі попри те, що про чорнобильську аварію вже стільки писано-переписано! А коли вона стане розсекреченою – невідомо.

Утім, несекретною інформацією Микола Якович поділився охоче. Каже, що найбільше його вразили в Чорнобилі й Прип’яті перевернуті вітрини в магазинах, забиті хрест-навхрест вікна в хатах, могильники автотранспорту й валки автобусів, машин і підвод, на яких евакуювали населення. Вразили хлопці, яких призвали на військову перепідготовку, так звані партизани. У садку вони знайшли бутля з якоюсь рідиною. Думали – самогон. І всі одинадцятеро потруїлися насмерть. Вразили й начальники штабів країн Варшавського договору, які приїхали в Чорнобиль на екскурсію. Їх добряче нагодували, передягли, але Чорнобильської атомної вони так і не побачили. Від’їхавши кілометрів п’ять від Чорнобиля, вони повернули назад, бо індивідуальні дозиметри-накопичувачі, які були в кожного, дружно запищали.
Пропуск Миколи Водоп’янова

Пропуск Миколи Водоп’янова

Був такий японський накопичувач і в Миколи Яковича. За 37 днів свого перебування в зоні відчуження 40-річний майор Микола Водоп’янов накопичив у своєму тілі 49,6 рентгена. А норма була – 25.

– Обман був суцільний, – зауважує чоловік. – Дозиметри показували одне, а в особову справу записували інше. Применшували покази. Це щоб не робити заміни.

Микола Водоп’янов нині провідний інженер ВАТ «Черкасиобленерго», здоров’ям похвалитися не може.

– Правду казали тоді японці, що років через двадцять усі ліквідатори аварії поголовно будуть скаржитися на суглоби, – каже він. – Оце й мені треба було б замінити тазостегновий суглоб на штучний, бо вже ледве ходжу. Але на операцію не зважуюся, серце, мабуть, не витримає. Після Чорнобиля було два інфаркти, а три роки тому лікарі чотири шунти поставили. Отака пам’ять про Чорнобиль мені дісталася…