Через сквер, що знаходиться за обеліском Слави, кожного базарного дня пробігають сотні людей. Там знаходиться «блошиний ринок», на якому можна купити все – починаючи від пари раритетних туфель часів громадянської війни, закінчуючи відром злегка іржавих гвіздків. Дехто виносить на продаж книги, які заважають вдома. Увагу привертає жінка, яка обережно викладає на поліетилен черговий том Джеймса Купера. Усього книг близько сотні, автори – зарубіжні та російські класики. Щільними рядами лежать збірки творів Михайла Лермонтова, Антона Чехова, Ернеста Хемінгуея, Моріса Дрюона. Цим книгам відведено почесне місце в багатьох бібліотеках міста, а тут вони продаються по 10-15 гривень за штуку. За 200 гривень можна зібрати свою, не електронну бібліотеку.

- Не з своєї волі продаю книги, - розповідає Вікторія Дзевановська, - гроші потрібні. Власна бібліотека була справою мого життя. Але, як говорять – «любов приходит и уходит, а кушать хочется всегда». Я за спеціальністю технолог, але все життя пропрацювала економістом. А зараз нема роботи. Коли віддаю чергову книгу за «десятку», серце кров’ю обливається.

До розкладених книг підходить молода дівчина. Запитує, чи немає збірки віршів Йосифа Бродського. Вікторія скрутно похитує головою – немає.

- Треба ж, хтось зараз ще читає Бродського. Книги дисидентів при Союзі були заборонені. Та і класиків діставати було складно. Купляла тоді все, що могла. Правдами-неправдами вимінювала, діставала «по блату». Доводилось навіть в клуби по інтересам вступати, аби мати можливість купувати літературу. Найскладніше було дістати книги Вольтера, Фрідріха Шиллера, Йоганна Гете, Олександра Дюма, Генріха Мана, Моріса Дрюона, Томаса Мана та Джеймса Купера. Та й коштували вони дорого – від 25 карбованців і вище. Підписна, серійна література коштувала від 100 карбованців за книгу.

Сивий чоловік інтелігентного вигляду чіпким поглядом обводить виставлені книги. Підіймає одну, питає чи нема всієї серії атеїстичної літератури. Обережно перелистує сторінки. Почувши, що книга коштує двадцять гривень, мовчки віддає «двадцятку», кладе томик до шкіряного портфелю та поспішно йде.

- Більшість покупців – це люди за сорок. Вони знають ціну книгам. Молодь майже не підходить. Хіба по програмі в школу чи університет потрібно щось прочитати. Не навчили їх любити книги. Все за своїми комп’ютерами сидять. Мені любов до читання передалась від батьків. Вони довгий час жили в Петербурзі, а це місто не дарма називають «колискою мистецтва». Я з дитинства багато знала про художників, архітекторів, слухала класичну музику. Коли підросла, поїхала в Петербург, потім в Москву. Обійшла всі музеї. Потім багато подорожувала, проїхала пів Союзу. Була у Вільнюсі, Таллінні, Ризі. Потім повернулась в Умань. Шкодую лише, що не потрапила на оперу. Слухала тоді на пластинках Моцарта, Шопена, Вівальді, Мусоргского. Зараз не слухаю – всі пластинки роздарувала. Але музика і досі зашилась в пам’яті. Так само, як і книжки. Я ж їх усі прочитала, будь-кого можу за пояс заткнути. Шкода, що всі знайомі з міста роз’їхались, поговорити немає з ким. Коли починаю з кимось говорити про книги, мистецтво, мені кажуть «не мудруй». А я ж просто знаю, то чого мені мовчати?

                                                                 Джерело:vch-uman.in.ua