За два роки Умань відзначатиме 250-річчя заснування Василіанського монастиря, який кілька століть для Умані, окрім релігійної, відігравав і важливу просвітницько-культурну роль. Будинок Василіанського монастиря – один із найбільших і найстаріших у місті. Колись споруда мала ще і оборонне значення, адже її стіни  завтовшки метр. Зрештою, саме ця історична споруда згадується в поемі Т.Г.Шевченка "Гайдамаки" - в розділі "Гонта в Умані". Відомій в історіографії - "Уманська різня."
 

Свято-Богородицький монастир св. Василія заснований 1765 року за сприяння Францішека Потоцького
Монастир був одним з осередків василіанського ордену на Правобережній Україні. За рік після відкриття, при ньому було засновано василіанські школи. Які зайняли важливе місце в історії «української школи». Кількість василіан-ченців не перевищувала 14 осіб: 4 місіонери, 4 або більше професорів – у залежності від кількості учнів в училищі, вікарій, настоятель, духовники та проповідники, необхідні для священнослужіння.

Потоцький подарував монастирю два села та площу в центрі Умані

Магнат Потоцький передав у повне володіння монастирю Гереженівку, Маньківочку (Монастирок), що давало щорічний прибуток. Загалом за рік прибутки від двох сіл складали п’ять тисяч злотих. Також подарував василіанам площу в Умані, де розташовувалися церква, школи і келії для мешканців монастиря, а у передмісті подарував фільварок, амбар, город. Окрім того, Францішеком Салезі Потоцьким було передано василіанам двісті тисяч злотих, з яких сто було використано на облаштування монастиря, а решта коштів були передані фундатору для подальшого приросту відсотків із капіталу. За часів останнього короля Речі Посполитої Станіслава Понятовського, саме ці кошти використовували для фінансової підтримки монастиря

В школах при монастирі навчалось 150 учнів

В школах навчалося 150 учнів, саме в цей час в Умані отримував освіту і прадід Максима Рильського зі своїм меншим братом. Проте у вирії селянської війни 1768-69 років василіанський осередок в Умані було розгромлено. Лише 10 учням вдалося лишитися живими, залишивши монастир напередодні подій. Діяльність монастиря відновили лише після того, як  повстання було придушене. За рік запровадили нову програму навчання та виховання. В цей період стає більше учнів із відомих шляхетських родин Правобережної України. Загалом у 1785 році у школі вже навчалося 400 учнів. Окрім духовного самовдосконалення, відводили значну роль фізичному вихованню. Влітку вихованців виводили в поле, де займалися військовими вправами грали у ігри.

Вчитель іноземної мови від закладу коштів не отримував

Оплата праці викладачів була низькою. Приміром вчитель іноземної мови від закладу коштів не отримував, їх він заробляв проводячи приватні заняття із заможними учнями. Крім того орден постійно змінював вчителів аби тримати їх у покорі.
Монастир вдруге припинив функціонувати, коли в результаті другого поділу Речі Посполитої Умань увійшла до складу Російської імперії. 1793 року в приміщеннях монастиря шляхта присягла на вірність Катерині II. В наслідок цього відбувалося масове навернення уніатів у православ’я. Тільки після смерті Катерини ІІ для греко-католиків ситуація поліпшилась. Василіанським монастирям було дозволено відновити свою діяльність.

Уманська василіанська школа вважалася однією із найкращих на Правобережжі

За описом Умані 1801 р., у місті діяв василіанський кляштор з кам’яною церквою, збудованою в 1790 р., всього василіанських служителів – 19. В Уманській василіанській школі, яка вважалася однією із найкращих на Правобережжі, навчалося 263 учні. На період розквіту закладу припадає час навчання відомої трійки Гощинського, Залеського, Грабовського.
У 1816 році в Уманській школі навчалося вже 448 учнів. Окрім представників „української школи”, в цей час у школі навчався і Юзеф Мяновськи чи Галезовський (доктор медицини, який після повернення з Америки заснував відому школу).
У бібліотеці було 10 книг Святого письма, теологічних – 121, історичних – 290, юридичних – 43, медичних – 15, географічних – 20, підручників з математики, філософії – 220, поетичної літератури, риторики – 460, граматики – 48 та інші. Серед приладів, які використовувалися для навчання, згадуються мікроскоп та барометр.

1830 року учні навчалися вже у семи класах

У 1830 році був один підготовчий і шість основних класів, серед них було тільки шість вихованців греко-римлян і тринадцять православних. У пансіоні при монастирі та училищі утримувалися діти поміщиків, які володіли великими маєтками. Вони навчалися під наглядом закордонних учителів в основному іноземних мов, музики, танців, фехтуванню тощо. Після закінчення василіанської школи такі вихованці мали можливість продовжити навчання закордоном.
До речі: Професори та каляфатори (силачі, яких призначали в кожному класі) постійно здійснювали перевірки помешкань студентів, шукаючи заборонену літературу, одяг, тощо. Інколи такі перевірки закінчувалися забороною власнику житла брати до себе учнів на проживання.  За порушення вихованцями режиму колегії існували покарання: запис порушень в учнівську марку (книжечку), з наступною спокутою, роздягання винуватця при 200 вихованцях, один чи більше ударів різкою по голому тілу, якщо винуватець ще й виправдовувався. Найзвичнішими такі покарання були для учнів перших чотирьох класів. Цікаво, що  Російський уряд у 1827 р. прийняв рішення скоротити кількість уніатських монастирів, але Уманський вирішено було залишити, через велику (600-800) чисельність учнів, до більш раціонального облаштування освітньої справи на Правобережній Україні. Уманська василіанська школа, або колегія, продовжувала бути центром освіти для шляхетських родин півдня Київщини та Поділля.

Пропозиція про  русифікацію Уманської василіанської школи

Напередодні польського повстання 1830-1831 років, у зв’язку з очікуванням епідемії холери, уманське повітове училище при монастирі було закрито. Російська адміністрація розглядала пропозицію про поступову русифікацію уманської василіанської школи. Рекомендуючи служителям із Умані взяти російських викладачів із Харкова, як шанс лишитися у своєму кляшторі. Відмова означала закриття школи. У квітні 1831 року за участь у повстанні було заарештовано одного ченця. Восени 1831 року російські війська перетворили уманський монастир на в’язницю для підозрюваних в участі у польському повстанні. Наприкінці 1831 року Гереженівка та Монастирок, були конфісковані до казни, а у 1832 року закрито і сам монастир.

У березні 1834 року монастир ліквідували

Частину монастирських та шкільних речей залишили у костьолі. Картини та скульптури відправили до Київського університету св.Володимира. Незначну частину речей було передано церкві, яка відкрилася у 30-х роках XIX ст. при військовому шпиталі, на території монастиря. Потім у приміщені кляштора були окружний військовий суд і військові частини, церква.  У 1918-1920 будівлю займали органи влади. У радянську добу приміщення монастиря тривалий час використовувалося як військові казарми.
У 2006 році будівлю було передано Державному історико-архітектурному заповіднику «Стара Умань». Нині  у стінах заповідника систематично організовують виставки , літературні читання, та мистецькі ярмарки, продовжуючи культурно-просвітницьку справу започатковану наставниками та вихованцями монастиря.
До речі, у ті часи на території Речі Посполитої в середині XVIII ст. було створено 148 василіанських монастирів, 122 з яких на українських землях. Основою чернечого життя було дотримання обітниць: убозтва, чистоти, послуху. Убозтво ченців полягало у відмові від золота, срібла та грошей. Кожний василіанський монастир утримував шпиталь, дитячий притулок для сиріт та аптеку. Велику увагу ченці приділяли просвітницькій діяльності, спочатку переважно вузько релігійної спрямованості. А починаючи із 70-х років навчання у василіанських публічних школах набуває все більше світського характеру.

      за матеріалами «Уманський василіанський монастир», І. Кривошея