Перша «телеграфна станція з’явилася у місті в 1867 році. Це через 12 років після того, як на Україні, у Києві, почав працювати перший телеграф

Перша поштова контора в Умані знаходилася майже в кінці міста.

У ХІХ столітті наша «поштова контора» знаходилася далеко від центру міста, на так званій Поштовій вулиці (нині вулиця Горького), десь аж у її кінці.
Мешканцям Умані було важко добиратися до вулиці, на якій не було бруківки, особливо навесні та восени.
«Уманцы теперь в осадном положении.Отрезанные от всего мира едва проходимыми болотами, они лишены возможности сообщения даже с почтой и телеграфом. Оба эти учреждения ухитрились забраться в такую глушь, куда весною и осенью извощики отказываются ехать...» — писала київська газета «Заря» від 30 вересня 1884 року.

Такий стан справ не міг задовольнити жителів міста.
І вже з адрес-календаря за 1904 рік відомо, що поштово-телеграфна контора знаходилася у центральній частині міста на вулиці Дворцовій у двоповерховому будинку Варшавського (нині вулиця Жовтневої Революції

Стан поштових перевезень був жалюгідним

Населення у місті з кожним роком невпинно зростало, і тому одна поштово-телеграфна контора уже не в змозі була задовольнити потреби уманчан.

16 квітня 1914 року міська управа, обговоривши звернення начальника Уманської поштово-телеграфної контори щодо відкриття поштово-телеграфних відділів, вирішила просити дозволу на їх відкриття у 3-х місцях міста.

3 газети «Голос Умані» від 26 січня 1916 року відомо, що такі місця мали бути: «1). На Успенской ул. (нині вул. Праці) для обслуживания очень населенного и торгового Старого Города, а также заречных предместий Лысогорского и Звенигородского; 2). На Киевской ул.(нині вул. Леніна) при пересечении с Владимирской (нині вул. Урбайліса), для обслуживания части Торговой (нині вуп. Урицкого) и Киевской, прилегающих к последней кварталов и Нового базара; 3). На Садовой ул. возможно ближе н Царицыну Саду, для обслуживания как весьма культурных и xopouo обстроенных кварталов припегающих к Садовой ул.так и предместий Софиевви и Новая Умань, а также учипище садоводства и земледелия...». Автор статті, з жалем, констатує, що за вікном 1916 рік, а відділи так і не відкрили:«Нео6ходимость открытия в Умани почтовых отделений не подлежит сомнению. Стоит только вспомнить ту тесноту и неудобства, которые царят в существующей конторе и которые вызывают столько жалоб и нареканий,а также положение наших окраин, которые в положении почтово-тепеграфном поставлены в самое первобытное состояние».

Таким жалюгідним у цей період був і стан поштових перевезень по місту.

Газета «Провинциальный Голос» від 26 січня 1914 року у рубриці «Хроніка» під заголовком «Почтовые клячи» з деяким сарказмом і смутком порушила питання перед керівництвом поштово-телеграфної контори про стан справ із поштовим обслуговуванням: «Трагикомическое впечатпение производят «лошадки», снаряженные почто-содержателем, для очистки почтовых ящиков города. Худые, изможденные плетутся эти «Россинанты» черепашьим шагом по тряским мостовым от одного места назначения до другого, вызывая недвусмысленные реплини со стороны публики, нивающей в сторону почтовых табличек, отмечающих, например, что «письма вынимаются в 12 час. 18 минут пополудни». Следовало бы почтово-телеграфной администрации уманской конторы обратить внимание почто- содержателя на это явление и побудить его заменить эти «пегасы » подлинными лошадьми».

Із щоденників О. Носаченка - уманського краєзнавця відомо, що у місті працював телеграф при уманському відділі руху залізниці, який спочатку розміщувався у закутку Олександрівської вулиці, а влітку 1911 року телеграф перемістили на вулицю Офіцерську.

Сучасний же будинок зв’язку( Леніна,8) запрацював у травні 1967 року. Звели його за два роки. А до того на цьому місці були на початку 20 століття невеличкі одноповерхові будиночки з крамницями. У 1955 році тут були майстерні артілі імені Шалом-Алейхема, тютюновий магазин та майстрені міськпромкомбінату і артілі «Об’єднана праця».