Батьком концепції неолітичної революції став легендарний англійський археолог Ґордон Чайлд, один із фундаторів сучасної версії первісної історії людства. Він був переконаним марксистом і навіть симпатизував більшовицькому експерименту в СРСР. Востаннє відвідавши 1956 року після викривальної доповіді Микити Хрущова на ХХ з’їзді КПРС Москву й Ленінград, учений новими очима поглянув на радянські реалії та стан науки в Країні Рад, яку ще недавно вважав єдиною альтернативою капіталізмові.

Розчарований, Чайлд повернувся до Лондона, звідкіля написав провідним археологам СРСР гіркого листа про безнадійну відсталість і політичну заангажованість радянської науки. Добровільно склавши повноваження директора Інституту археології Лондонського університету, відомий на весь світ учений подався на свою батьківщину, до Австралії. Там піднявся на 70-метрову скелю, поклав окуляри на парапет і кинувся вниз. Cамогубство Ґордона Чайлда було трагічним наслідком глибокого розчарування в марксистських догмах, які він спові­ду­вав упродовж життя.

Однак його концепція неолітичної революції залишилася жити. І хоча це явище не було одномоментним, як того вимагає зміст терміна, а тривало кілька тисячоліть, воно стало переламною віхою в історії людства, визволивши його з тотальної залежності від природного середовища.

Неолітична революція – це перехід людини від привласнення харчових продуктів, узятих у природи способами мисливства, рибальства та збиральництва до їх відтворення за допомогою землеробства й тваринництва. Цю важливу подію, що ділить історію на дві великі ери (привласнювального й відтворювального господарства), називають неолітизацією, а епоху – неолітом.

За первісної доби зростання населення на Землі стримували природні фактори насамперед обмеженість харчових ресурсів довкілля. Оволодіння відносно незалежними від природи й ефективними способами отримання їжі вивело людство з-під дії природних факторів обмеження його чисельності, давши людській популяції змогу збільшуватись чисельно в геометричній прогресії. Внаслідок неолітичної революції впродовж останніх 5–7 тис. років населення планети зросло в тисячу разів.

Відтворювальне господарство (землеробство, тваринництво) зародилося близько 10 тис. років тому на Близькому Сході. В Європу (зокрема, й Україну) його носії потрапили з Малої Азії через Балканський півострів. Однак процесові неолітизації передували суттєві природно-кліма­тичні зміни.

Природні та соціальні передумови

За льодовикової доби теплі й вологі повітряні маси з Атлантики рухалися не над Європою, як зараз, а значно південніше, зволожуючи клімат Середзем­но­мор’я, Північної Африки, Близького Сходу. Зникнення Скандинавського льодовика 10 тис. років тому спричинило переміщення смуги атлантичних циклонів північніше в Європу. На позбавлених океанської вологи теренах Північної Африки та Західної Азії поширилися великі пустелі: Марокканська, Лівійська, Сахара, Аравійська, Юдейська. Несприятливі кліматичні зміни призвели до збіднення рослинного й тваринного світу, що вимагало від первісних мисливців удосконалення засобів полювання для забезпечення колективів їжею. Поширення такої ефективної зброї, як лук зі стрілами, ще дужче зменшило популяцію промислових тварин і призвело до кризи мисливства, яке втратило перспективи прогодувати людство. Первісні спільноти були змушені шукати альтернативні способи харчування.

Значну частину раціону жителів Східного Середземномор’я здавна становило зерно дикої пшениці, ячменю, сочевиці, вики, які у великій кількості росли в передгірних долинах Близького Сходу. В процесі збору диких злаків жінки набували навичок догляду за полями, поступово переходячи до культивації зернових у примітивній формі мотичного землеробства.

В умовах нестачі їжі чоловіки мусили раціональніше ставитися до продуктів полювання. Добутих під час мисливства диких козенят та ягнят почали певний час утримувати у спеціальних загорожах до досягнення ними кондиційної ваги. Так, на основі збирання диких злаків та мисливства на Близькому Сході відбулося становлення двох різновидів відтворювального господарства – скотарства й землеробства.
Приготування каші з зерна потребувало жаро- та водостійкого посуду. Крім того, посуд потрібен і для тривалого зберігання збіжжя до нового врожаю. Тому вирощування зернових першими землеробами супроводжувалося масовим поширенням керамічного посуду, який навіть став археологічною ознакою неоліту.

Концентруючи зусилля на землеробстві, колишні рухливі мисливці переходили до осілого способу життя: поля зернових потребували постійного догляду та охорони. Покращення харчування та осілий спосіб життя різко примножили людську популяцію. Густота населення ранніх мотичних землеробів зросла порівняно з тією, що була в мисливців, у 50–100 разів.

Принципова зміна способу життя й раціону населення в неоліті супроводжувалася де­яки­ми негативними наслідками. Скупчення людей на поселеннях призводило до погіршення санітарних умов, частих епідемій. Кількість їжі в землеробів зросла, однак її якість значно поступалася м’ясній дієті мисливців. Основу зернового раціону становили вуглеводи, бракувало білків, амінокислот, вітамінів. Це значно послаблювало людський організм, сприяло поширенню різноманітних захворювань. Зокрема, вважають, що деградація зубного апарата людини та грацилізація скелета (потоншання кісток) розпочалися через перехід від мисливської м’ясної до землеробської вуглеводної дієти.

Неолітична колонізація