Переселенці в Умані, що проживають у хасидських готелях, змушені до 30 липня покинути місця проживання. Річ у тім, що власники готелів прийняли свого часу рішення надати площі для проживання переселенцям, однак через майбутній приїзд паломників готелі готуватимуть до прийому хасидів. Тож нині перед ВПО стоїть питання виселення.

Волонтери, які з першого дня війни працюють у готелі, кажуть, що нині зверталися до уманської влади, проте вирішити питання з житлом складно. Адже є мами з дітками, є літні люди. І не всім під силу орендувати житло. При цьому переселенці скаржаться і на досить високу вартість житла.

– Хасидам доцільніше було б зараз не їхати, щоб не провокувати росію. Все-таки масові зібрання – це ризики. Проте це вже люди самі вирішують. І під готелем в підвальному приміщенні є міква – приміщення, де резервуар з водою, щоб омити тіло, це для релігійних цілей. Тож те приміщення можна використовувати як бомбосховище. І тепер переселенці, які проживали в готелі, мають виїжджати, – каже Ілона Фаєрман, яка працює в центрі для переселенців, організованому Асоціацією розвитку єврейських общин України.

Сама Ілона Фаєрман з Кривого Року, та волонтерить тут з початку повномасштабного вторгнення. У Кривому Розі в квартирі живуть друзі з Харкова. Брала паузу, щоб відвезти молодшу дитину в Ізраїль, де живуть батьки. Та згодом забрала назад. Старша донька при цьому зараз служить в армії Ізраїлю.

– Допомагаємо людям, розселяємо. Знаю, що Маньківська громада готова людей приймати. Також людям пропонували проживання в Кривому Розі, там є можливість підключити владу, яка гарно працює. Там є можливість і роботу людям знайти, хто готовий працювати. Чомусь тут складно знаходити діалог… – каже Ілона. – В Умані ціни на квартири фантастичні. При цьому декому кажуть, мовляв, не беруть, наприклад, з Луганщини, бо в тих погана аура. Дуже прикро було таке чути.

Ілона пригадує поїздку в Ізраїль, каже, там на вулицях є захисні споруди, щоб сховатися у разі раптового обстрілу. Також там всі нові будинки будуються вже з вбудованими в квартирі капсулами-бомбосховищами для убезпечення їх в разі можливої атаки з неба.

– Я розумію, що людям нелегко. Звісно, вони тут залежні від керівництва готелю, від спонсорів, вони тут в підвішеному стані і самим ставати потім на ноги тяжко. Одна річ, коли мова про старих і малих. Але коли мова про дорослих людей, які можуть працювати, то їм треба визначатися: чи вони лишаються тут і вже облаштовують життя, чи їдуть далі.

Сьогодні ж у одному з готелів пройшла зустріч Черкаського правозахисного центру з ВПО з нагальних питань, що їх турбують. Зокрема, обговорили питання забезпечення житлом, роботою та питання у сфері соціального захисту.

– Люди доволі активні, тож маємо надію, що невдовзі створимо спільноту переселенці в Умані задля комплексного вирішення їхніх проблем, – каже керівник Черкаського правозахисного центру Тарас Щербатюк. – Загалом ми провели аналітичну роботу щодо того, як органи місцевого самоврядування підійшли до вирішення питання вимушено переміщених осіб. І бачимо, що це некомплексно і несистемно. Ми знаємо, що влада має надати на 6 місяців людям житло. Але влада каже, що житла немає в громадах. Тоді ми питаємо, що влада робить, щоб таке житло було? Адже є багато міжнародних програм. Можливо, треба було облаштовувати житло, ремонтувати, будувати. Ми на базі 4 районів області намагаємося створювати такі собі центри-хаби, щоб робота велася для допомоги ВПО. Найкраще робота запущена по Звенигородському району. Там на постійній основі надається гуманітарна допомога, там допомагають молоді адаптуватися до нових умов, там діє правова допомога, там намагаються вирішити питання з житлом. Вони промоніторили сільську місцевість і де будинки не заселені, вони допомогли з ремонтом і заселили. Є ще освітній гуртожиток, де також живуть переселенці. Уманській владі слід було передбачати такий сценарій подій, тож варто було вести реєстр житла, щоб приїжджі ВПО ставали на облік. Ми пропонуємо місцевій владі таки вести облік житла і брати на список ВПО.

За словами фахівця, в міністерствах йшла мова про будівництво житла чи реконструкцію наявного.

Але чи будуватимуть дійсно житло зараз – невідомо. Переселенцям він радить писати звернення, об’єднуватися. Пригадав черкаську практику, де в одному з гуртожитків виселяли людей, та все ж після звернень до влади питання вирішили. І люди лишилися в гуртожитку.

Щоб влада почула, треба звертатися, тож Тарас Щербатюк порадив писати звернення до влади, фіксувати ці звернення, щоб влада таки думала про надання житла. Врешті разом вирішили створити і певне об’єднання – інтеграційний хаб «Умань» – для координації роботи переселенців. Спільнота реальна, бо завдяки донорам вже були завезені ліжка для облаштування місць поселення, та водночас віртуальна, тобто це створення телеграм-каналу за участю волонтерів, щоб переселенці могли знаходити потрібну інформацію.

Хто ж потребує житла? Серед присутніх була, наприклад, родина з Херсона, це жінка з літніми батьками та двома дітьми. Також приїхав її брат машиною. Всього родина налічує 7 осіб.

– Ми виїхали з Херсону в нікуди. Я була дві доби за кермом. Не розрахувала свої сили і врешті трішки зачепила машиною бордюр. Так втрапили в Умань. Шукали по інтернету всі можливі варіанти. Був вечір, темніло. Врешті подзвонили волонтерам, і нам сказали приїздити в готель, – розповідає Інна, – так сюди і втрапили.

Квартира Інни розташована в напрямку славнозвісної Чорнобаївки. Тож поки ціла, проте Інна боїться не лише мародерства, а загалом наступних боїв за звільнення півдня.

– Я працюю в школі для дітей з інвалідністю. Поки школа стоїть, але вже побита… Мала необережність зареєструватися через «Дію» як переселенка, щось там зависло і я не отримую зараз допомоги. Куди лише не дзвонила, та марно. Мають лише пенсію мої батьки. Як буде далі, я поки не знаю. Звідси треба виїздити, південь ще окупований. Тож повертатися не можемо. Як бути? Ми шукали житло на 7 осіб, навіть не квартиру, а хостел. Та поки з цим в Умані складно, – каже Інна.

Також в разі знаходження житла вона думає про побут, адже двоє дітей навчаються в школі. Інна каже, що онлайн навчатися будуть, проте знає, що в самому Херсоні вербують вчителів для навчання російською. Для цього їх везуть перевчатися в Крим. Тож ситуація там непевна. Тим їй хвилююче повертатися в окупацію. Тим більше, що і мама її ще практикуючий педагог – вчитель фізики...

– Я була колись з дітьми в Софіївці, там гарно, природа… Ніколи не думала, що потраплю в Умань за таких обставин. Зараз, щоправда, не до екскурсій. Лиш би знайти житло. Та поки питання де жити після 30 липня залишається відкритим…

Назарій Вівчарик, Прочерк.