- Бачу людей, які віддають себе нації й хочу відтворити те, що вони зробили, – говорить директор музею історії села у Ладижинці Андрій Заріцький. У свої 75 він ще й не думає про відпочинок. Завідує сільським музеєм і пише книжки, бо хоче бути корисним громаді. Вже 17 років чоловік живе цими турботами. Доповнює заклад експонатами, проводить там екскурсії, ремонтує приміщення.

У книзі відгуків закладу – лише подяки. Здебільшого, від студентів. Вони знаходять в музеї чимало інформації для рефератів та розвідок. Учащає до музею і нинішній сільський голова Володимир Громов.

Приміщення старе, експонати на стінах та столах, спеціальних вітрин немає. Та цінність закладу не в цьому. Тут є все, щоб дізнатися про історію Ладижинки.

Директор Ладижинського краєзнавчого музею Андрій Заріцький завжди радий гостям. У старенькій одежині та з паличкою замість указки, він і сам як раритет – втілення минулого століття, в якому працьовиті українці відбудовували народне господарство.

До роботи в музеї Андрій Сильвестрович 20 років вчителював, адже за фахом історик, ще 10 років пропрацював заступником голови колгоспу, по тому очолював його профком.

- Коли я прийняв цей музей, першим стояло питання розширення музею. Спочатку я вибив тут 5 кімнат, потім ще 2, сьогодні тут 12 кімнат, – розповідає директор музею. – Близько 5 тисяч експонатів!

Андрій Сильвестрович має дружину, також учительку, та двох синів. Утім, сидіти вдома та тішитися онуками – не для жвавого Заріцького. Його так і тягне до людей.

- На відпочинок я не збираюся, я хочу бути серед людей. Коли бачу, як у відвідувачів горять очі, як вони завмирають, коли я розповідаю, я радію, – додає він.

Лише з фотографій Ладижинки Андрій Заріцький уклав 6 томів. Музей відтворює історію селища від 15 століття. Серед раритетів – фотознімки 1926 року. В основі кожної світлини чи документу, як і всього музею, зауважує пенсіонер, – людина.

Про “скарби” музею директор може розказувати годинами, говорить швидко та емоційно. Зали розповідають про колгосп-мільйонер імені Пархоменка, воєнні роки, побут місцевих жителів, медицину, сільське господарство та економіку краю… Тут зібрані й книги, написані місцевими жителями та самим директором. Андрій Сильвестрович написав “Історичний нарис”, “Пам’ять про Велику Вітчизняну війну” та інші книги про рідне село.

- Я просто безмежно люблю Ладижинку, працюю тут з 66-го року і в освіті, і в господарстві, і в культурі бачу людей, які віддають себе нації і хочу відтворити те, що вони зробили, – говорить Андрій Сильвестрович.

Сьогодні чоловік працює над черговою книгою до 90-річчя району – “Працею звеличені” – про нагороджених медалями та орденами ладижинців.

- У книжечці буде розповідь про 124-х жителів села, – хвалиться він.