Жителі села Леськове Монастирищенського району звернулися до губернатора області Сергія Тулуба, прем'єр-міністра Миколи Азарова та міністра оборони Павла Лебедєва з проханням передати палац Даховських сільській громаді, повідомляє Gazeta.ua

Зараз будівля підпорядкована Міністерству оборони. Місцеві й туристи не можуть відвідувати пам'ятку архітектури, вона руйнується.
Леськове розташоване за 5 км від райцентру. Там близько 700 жителів. Більшість працюють на місцевому фермерському господарстві або їздять на роботу до Монастирища. В селі зберігся палац польського шляхтича Казимира Даховського.
— Розказували, що колись у маєтку Даховських був ліфт для обслуги, парове опалення, водопровід. Малими ми любили там гуляти. Але пролазити на територію приходилося тихо, не завжди пускали. В різний час там були піонерський табір, санаторій, госпіталь, склад медикаментів. Особливим шиком було справляти в замку день народження або погуляти вночі, — говорить Галина Міщак. Сидить із чоловіком Валентином біля ставка.
— Для села той замок міг би стати спасінням. Сюди приїжджали б туристи, возили б на екскурсії школьників. За зароблені гроші можна було б провести водопровід. У нас тут з водою проблеми. А може, й автобуси пустили б щодня. Часто буває таке, що треба срочно в город, а добратися нічим, — каже Валентин Петрович.
Палац Даховських знаходиться на вул. Леніна. Обнесений цегляним парканом. Місцями його висота сягає 2 м. Зверху в кілька рядів натягнули колючий дріт. На траві під мурованими стінами селяни пасуть кіз та корів. Біля залізних воріт висить табличка "Контрольно-пропускний пункт в/ч А1382". Виходить охоронець років 50. Впустити відмовляється:
— Зараз у замку ведуться реставраційні роботи. Пропускати сторонніх суворо заборонено. Та й на що там дивитися? Скрізь дошки, цегла. От коли відремонтують — приходьте, вам усе покажуть та розкажуть.
Навпроти палацу — сільрада, два магазини і бар.
— Ми зверталися до різних інстанцій — від губернатора до Верховної Ради. Хочемо, щоб палац передали громаді, — говорить Анатолій Гаврилюк, сільський голова. — Зараз він на балансі Міністерства оборони. Близько року тому торговельно-промислова компанія "Регіон" узяла його в оренду. Зараз проводиться підготовка до реставрації. Робітники прибирають подвір'я, зачищають від чагарників. У приміщеннях обдирають штукатурку, міняють старі вікна та ремонтують дах. Вони переконують, що після ремонтних робіт палац виглядатиме, як при Даховських. Ймовірно, відкриють для туристів.
Біля воріт будівлі зупиняється "ауді" з чотирма пасажирами. Після хвилинної розмови з охоронцем автівка розвертається.
— Не пустили. Мені про замок бабуся розповідала. Вона тут працювала після війни, коли був будинок відпочинку. Тоді це місце процвітало. Навіть уманська "Софіївка" порівняно з палацом Даховських виглядала тьмяно, — каже водій Сергій Панасюк, 37 років. Приїхав до Леськового зі столиці.
Із двома пакетами з продуктового магазину виходить дівчина років 20:
— Сюди часто приїздять молодята фотографуватися. Але про це треба наперед домовлятися з керівництвом. Туристів до палацу раніше пускали за 10 гривень з людини, але десь з осені нікому не дозволяють заходити.
Повз проходять 11-річний Олександр та Андрій, 14 років.
— Чого ви переживаєте? Там весь забор у дірках. Можете тихенько пролізти в одну з них і подивитися на замок. Ми так, буває, робимо, — радять.
Знаходимо місце в мурі, де найбільше обвалилася цегла. Перелазимо на густо заросле деревами та чагарниками подвір'я палацу. Кам'яні сходи будівлі майже зруйновані. Лежить купа дерев'яних дощок. Їх викидають робітники з вузьких вікон споруди. Чути грюкіт інструментів та розмови працівників. Один із них, побачивши нас крізь вікно, кличе охоронця. Швидко повертаємося.
— До нас минулого року приїжджали друзі з Москви. Вони історики, — каже Наталія Москалюк. Спостерігає, як перелазимо через паркан. — Так вони й не знали, що на Черкащині є такий палац. Та що вони? Даже в Монастирищі не всі про нього знають.
Нащадки князів живуть у Гельсінкі
Крім палацу Даховських, в області збереглися ще два — Шувалова у місті Тальне та Лопухіних-Демидових у райцентрі Корсунь-Шевченківський.
У мисливському палаці графа Шувалова довго був технікум. Згодом — Музей хліборобства. 2006-го його закрили на реконструкцію, експонати перенесли в інше приміщення. Торік у будівлі припинили ремонтні роботи за браком коштів.
— Першим дєлом замок обнесли 2-метровим забором із написами "Стороннім вхід заборонено". Поставили охранніків із собаками. З криші зняли старовинну голландську черепицю й перекрили дешевою металочерепицею. Говорять, що замок хотіли віддати під дачу комусь із депутатів. Сусіди бачили, як декілька років тому в лісі їздили пару білих лімузінів. Біля музею ходили якісь чоловіки в чорних костюмах і куча охрани з ними, — розповідає Наталія Біла, 49 років, із Тального.
У Корсунь-Шевченківському збереглася садиба князів Лопухіних-Демидових. Нині на цій території діє державний історико-культурний заповідник. У палаці — музей.
— Прямі нащадки наших Лопухіних-Демидових живуть у Фінляндії, в Гельсінкі, мають інше прізвище, — говорить Тетяна Полякова, завідувач музею історії Корсунь-Шевченківської битви. — Туди виїхав старший син Олександр 1917 року. У Корсунь не приїздили, були в Петербурзі. До нас приїздив князь Вадим Олегович Лопухін 2004-го, хоча він з іншого коріння Лопухіних. Але 1995 року голова російського імператорського дому велика княгиня Марина Володимирівна передала титул наших князів йому.