В одному із уманських кафе журналісти «Умань.Інфо» зустрілись із Ольгою Підгорною, дівчиною, яку в її 23 називають педагогом, поетесою, актрисою,ексцентричною  художницею та режисером-постановником.

- Олю, ви стільки всього встигаєте. А час на сон залишається?
- Можна поспати кілька годин. Але якщо у тебе є чим зайнятись, тобі є заради чого прокидатися вранці – не обов’язково 8 годин витрачати на сон. Часто трапляється, що я взагалі не лягаю – надто багато в голові думок і ідей.
- Наприклад.
- Наприклад, свою п’єсу «[НЕ]звичайна історія» я написала за одну ніч. Щоправда потім гайнула на відпочинок у Львів, поки актори нашого театру (театральна студія при МБК  – прим.автора) вчили слова. Незабаром, весною цього року ми вже виступили у міському Будинку Культури.
- Але це не було першою заявкою про себе.
- Ні, раніше брала участь і організовувала багато заходів, акцій та презентацій. Та й тепер продовжую. Я очолюю соціально-психологічну службу в педагогічному університеті. Ми часто перевтілюємося в різні образи. Та ж клоунада, стиляги, вечір Хелоуіну та інше.
- Кажуть, якщо дуже часто грати чужу роль, можна загубити себе. Вам як, не страшно?
- Є невеликий нюанс. Перевтілення, гра на сцені чи на презентації – це можливість прожити кілька життів за своє одне коротке. Чи не гарна нагода? Від такої важко відмовитись. Це просто шанс дослідити себе, своє тіло і голос. Побачити на що ти здатний. Сидіти на одному місці і в одному образі нецікаво. Не для того ми тут.
- Практично всі герої, яких ви граєте – сумні, холодні та закриті. Чому так?
- Колись давно я грала Пеппі Довгу Панчоху, вона була позитивною (сміється). Скажімо так: і сумну роль треба зіграти. Як правило режисери самі дивляться кому яка роль більше підходить. А у своїх п’єсах я навмисне не брала головних ролей, мені треба було дивитись за тим, як грають інші і чи передають задумані мною емоції.
- Але ж театр – це не єдине чим ти захоплюєшся….
-  Мені важко обрати щось одне. Я цікавлюсь усім, особливо якщо матеріал гарно поданий. Якось я побувала на міжнародній конференції в Черкасах. Професор фізики настільки тонко подав свій профільний матеріал, що хотілось стрімголов летіти і подавати документи в цей ВУЗ, бо насправді нічого складного у всіх цих формулах і правилах немає.
- Натхнення. Вам, як людині творчій воно як нікому іншому потрібне. Де відновлюєш сили, в «Софіївці» чи знаєш інші місця?
- Парк приваблює мене десь так о 4-5 годині ранку. Тоді він зовсім інший. Видно туман над водою, чути птахів. Бо вдень окрім туристів та галасливих продавців і побачити щось важко. Натхнення і відпочинок  пересікаються. До написання чогось нового надихає і музика, і фільми, і навіть просто незнайома людина, як я писала свою п’єсу «У пошуках Доріана». Похід в йога-центр, наприклад, також є гарним стимулом до праці на наступний день. Останнім часом життя звело з цікавими сонячними людьми: кришнаїтами та буддистами. В них є чого  повчитись.  Я люблю вивчати різні релігії, спостерігати та брати щось для саморозвитку та формування світогляду. Але себе до якоїсь певної релігійної течії віднести не можу.
- Під час роботи над творами, що, як правило найважче?
- Я не люблю підбирати заголовки і роблю це вкрай рідко. До своїх віршів  майже їх не підбираю. Коли організовувала власну художню виставку в Умані то підписи під картинами – це було ледь не останнє про що я тоді думала. А якщо говорити про твори, то кожного разу по-різному. Буває, можеш написати все швидко і без правок, іноді трапляється, що застрягаєш на якомусь епізоді чи просто є задумка, але важко почати.
- Грим. Тут можна аплодувати стоячи. Захоплює. Хто наносить грим перед грою чи під час тематичних прогулянок містом?

     
- Я. Вчилася сама, без спеціальних курсів і сторонньої допомоги... Власне на грим ми витрачаємо досить пристойну суму грошей. Окрім того, я намагаюся робити все близьким до ідеального. Не люблю незавершених справ. Іноді наносити грим доводиться ледь не в екстремальних умовах. Наприклад, коли поїхала на  фестиваль «Герої західних казок» наносила грим Снігової Королеви просто на Київському з/д вокзалі. Але стільки людей нас з подругою (Червоним Капелюшком) в той день сфотографувало, щоправда якось обережно, без спалаху чи під кутом. Мабуть боялися. Потім довелося в сутінках повертатись додому. Бабусі хрестилися. Значить образ вийшов дуже правдоподібний. Це теж похвала.
- Як ставитесь до критики?
- У 2009 та 2010 роках взяла участь у «прогулянці зомбі» у Києві. То був черговий урок як у роботі з гримом, так і у спілкуванні з людьми. Не всі сприйняли, і не всім сподобалось, та й за великим рахунком всім подобатись ніхто ніколи не зможе. Критику слухаю, частково враховую побажання, але не зациклююсь на цьому.
- І наостанок. Ольга Підгорна хоче, щоб світ знав її як….
- Щоб світ її просто знав!

Підготувала Дар’я Дяченко