У селі Молодецьке Маньківського району механіки-самоуки збудували 40 тракторів-саморобок. Сьогодні село переживає не найкращі часи: зубожіння населення, відсутність роботи. Але не може не радувати, що таке становище не похитнуло багатьох працелюбних землеробів. Про це повідомляє "Черкаський край".

   У спадок від колгоспів залишились земельні наділи, які необхідно обробляти. Більшість селян здають землю в оренду.  Та є чимало тих, хто має бажання самому її обробляти. Але вони не в змозі купити нову сільськогосподарську техніку, тому створюють її власноруч. Розповідь про одного з молодецьких «кулібіних» Олексія Ковбасу підгототував для «Черкаського краю» його односельчанин Василь Довбуш.

Олексій Ковбаса — людина з цікавим життєвим досвідом, творча або, як зараз кажуть, креативна. Він один із піонерів «домашнього автомобілебудування».

— Олексію Апатійовичу, конструювання техніки для вас хобі чи господарська необхідність, і взагалі, з чого все починалося?
— Мабуть,  починалося захоплення з читання журналу «Моделіст-конструктор». Передплачував, цікавився. Після армії спробував щось зробити сам. Так з’явились аеросани. Досить вдала технічна модель, єдиний недолік — занадто шумний двигун та деякі недоробки зовнішнього вигляду, усунути які я не встиг, бо загорівся новою ідеєю. Побачена в журналі «За рулем» модель «IFA мультікар» вплинула на мою наступну роботу. На вигляд вийшло щось середнє між вантажівкою та трактором. Так і закрутилось…
— І вийшло?
— Так, але от із реєстрацією виникли проблеми. Двигун з «Побєди», мости з ГАЗ-51 та інші вузли не попадали під певну класифікацію ні легкового, ні вантажного автореєстру. Тодішній начальник міліції сказав: «Їздь собі тихенько поза городами й радій». Правда, радіти доводилось не завжди, бо при зустрічі з державтоінспекцією коли відпрошувався, а коли й доводилося платити штраф. Був навіть час у 90-их,  коли влаштовували облаву на дорозі на мою «самоходку». Як аргумент — машина без реєстрації, значить, злодій, краде і не боїться бути визначеним за номерними знаками. Знаєте, і серед даішників різні люди трапляються. Хтось поспівчуває, а комусь до людської біди байдуже, аби тільки грошей здерти. Але як би там не було, ця машина була справжнім помічником у господарстві: і вантаж перевезеш, і город заволочиш, виореш. Навіть можна було її використовувати як потужну циркулярку. На жаль, довелося продати — дочка заміж виходила, потрібні були гроші.
— Були ще механічні творіння?
— Так. Коли збирав наступну модель трактора, врахував усі можливі ускладнення з оформленням,  тому з дозволу голови колгоспу писалася браковочна відомість, відповідно до неї купував, а коли й отримував як брухт різні вузли та агрегати. Взагалі за радянської влади на колгоспному звалищі брухту можна було зібрати не тільки трактора… (сміється) Раніше із запчастинами було простіше, це тепер треба накопичувати на той же двигун чималу суму, або мати щось взамін, та,  якщо чесно, й тепер можна знайти щось цікаве в пункті прийому брухту, правда, за потрійну переплату.
— А скільки взагалі було вами зібрано транспорту і скільки часу потрібно, щоб зібрати, скажімо, трактора?
— Починаючи з 80-их — п’ять одиниць техніки: аеросани, два трактори і дві машини. На виготовлення першого зразка в мене пішло два роки, а взагалі при наявності певного досвіду і матеріалу можна зробити, скажімо, за літо чи за зиму.
— Чи були пропозиції серійного виготовлення на замовлення?
— Взагалі так, коли в селі з’явилась моя перша самохідна машина, вона привертала чимало уваги, але якось не ставив собі такої цілі, тому й робив тільки для себе. Інша річ, що різні життєві обставини вимагали певних витрат, тому доводилось розлучатись зі своїм дітищем. А на сьогоднішній день робити на продаж — не зовсім вигідна справа. У нашому селі є чимало саморобних тракторів й автомобілів, та скоріше від неспроможності купити нову техніку, бо землі чимало і обробляти її чимось потрібно. Ну і звичайно, роблять наші хлопці, бо вміють.
— Сільськогосподарський інвентар також самі робили?
— Побачив якось імпортну картоплесаджалку, загорівся цією ідеєю і взявся за роботу. Тоді це було в дивовижу, а тепер вони в багатьох є. Так і з іншим інвентарем було. А методика створення таких машин стара і проста: метод спроб і помилок.
— Мабуть, дана діяльність вимагає певного фанатизму, чимало часу і сил, не ревнує дружина до «заліза»?
— О-о-о, це окрема історія. Кому ж  сподобається, якщо чоловік після роботи весь свій вільний час проводить зі «своїми залізяками»? Тут думати треба, де гроші взяти, а я по звалищах металу пропадаю. Чи лежу якось вночі, не спиться, раптом щось приходить в голову, схвачуюсь, і щоб не забути на ранок, пишу креслення чим попало на чому попало. Доводилося й вислуховувати, але зате коли робота була завершена, дружина могла переконатися: треба до млина — поїхали до млина, треба виорати город — виорали. Тому розуміла, навіть хвалила… доки не починав щось нове. З жінками завжди так (сміється)
— Які плани на майбутнє?
— Плани наполеонівські — хочу літака.
— Це жарт?
— Зовсім ні, от тільки двигуна відповідного не можу знайти. Я вже не такий спритний, як раніше, за рік два рази відлежав у лікарні, здоров’я вже не те.