На сьогодні є досить поширеним, а то навіть і модним, спільне проживання чоловіка і жінки однією сім’єю без реєстрації шлюбу. Одні сприймають це явище за певне випробування, інші – як вільні та необтяжені штампом у паспорті стосунки, які нібито від цього є міцнішими за шлюб.  Які «за» і «проти» очима юриста можна побачити, аналізуючи фактичні шлюбні стосунки та їх правові наслідки – спробуємо з’ясувати у даній публікації.
      На початку розберемося у термінології. В народі проживання чоловіка і жінки однією сім’єю без реєстрації шлюбу дістало назву «цивільного шлюбу». Достеменно не відомо походження цього словосполучення. Ймовірно, що фактичні шлюбні стосунки називають цивільним шлюбом, так як відносини його учасників регулюються цивільним, а не сімейним законодавством. У лексиконі юристів для визначення цього явища частіше можна зустріти термін «конкубінат» (лат. concubinatus – від con – разом і cubo - лежу, співмешкаю). В Римській імперії конкубінатом називали шлюб із перешкодами, тобто фактичні шлюбні відносини чоловіка і жінки які внаслідок перешкод (різне громадянство чи соціальний стан) не могли укласти законний шлюб. На сьогодні змістовне навантаження цього терміну дещо змінилося, і під конкубінатом розуміють проживання чоловіка і жінки однією сім’єю без реєстрації шлюбу. За  діючим українським законодавством шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану (далі – РАЦС). Таке визначення шлюбу нам дає ст. 21 Сімейного кодексу України (далі – СК).
     На перший погляд конкубінат є альтернативою в оформлені шлюбних стосунків. І міцність цих взаємин залежить від суб’єктивного ставлення до них самих чоловіка і жінки, а не від формального запису в органах РАЦСу і «папірця» із назвою «Свідоцтво про шлюб». Не обтяжені формалізмом відносини дозволяють їх учасникам у будь-яку мить їх припинити без «зайвої» тяганини по судах та органах РАЦСу. Але звернемось до правового статусу суб’єктів та правових наслідків цих явищ.
      Перший «мінус» конкубінату носить майновий характер. Відповідно до ст. 60 СК майно,  набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові  на  праві  спільної  сумісної  власності незалежно від  того, що один з них не мав з поважної причини (навчання,  ведення домашнього  господарства,  догляд   за   дітьми,  хвороба  тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається,  що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального  користування,  є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Цією нормою законодавець визнає все майно набуте в шлюбі спільною сумісною власністю подружжя, а відповідно, частки у майні подружжя є рівними. Виключення із цього правила складають речі індивідуального користування, коштовності, премії та нагороди, які один із подружжя отримав за особливі заслуги, страхові суми одержані одним із подружжя за обов’язковим або добровільним страхуванням, засоби здійснення підприємницької діяльності, речі одержані у дарунок та успадковані одним із подружжя. Стаття 74 СК в аспекті правового режиму майна учасників конкубінату формально урівнює із особами, що перебувають у шлюбі. Так, зазначена стаття передбачає, що майно,  набуте жінкою та чоловіком за  час перебування в конкубінаті, належить їм на праві  спільної  сумісної  власності,  якщо  інше  не  встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки  та  чоловіка,  які  перебувають у конкубінаті  поширюються  положення  глави  8 СК (глави, яка регулює право спільної сумісної власності подружжя). Отже, законодавець формально урівняв конкубінат із шлюбом в аспекті правового режиму майна учасників. Але на практиці ст. 74 СК часто залишається декларативною. По-перше, якщо початок і кінець шлюбу не важко з’ясувати із точністю до дня (вони обов’язково зазначені у Свідоцтві про шлюб, Свідоцтві про розірвання шлюбу чи рішенні суду), то межі конкубінату мають «розмитий» характер. По-друге, те що для жінки є фактичними шлюбними стосунками, для чоловіка часто є «дружбою», «діловими» стосунками на «взаємовигідних» умовах, тощо (даруйте за іронічний тон, але подібні вислови приходилось чути в залі суду). А, відповідно, майно наживе у конкубінаті найчастіше залишається тій особі, ім’я якої вписано до правовстановлюючого документу. Розділити справедливо таке майно на практиці фактично неможливо.
        Другий «мінус» конкубінату пов'язаний із відсутністю у чоловіка і жінки взаємного обов’язку по утриманню. Відповідно до ст. 75 СК дружина,  чоловік  повинні  матеріально  підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя,  який є непрацездатним (досяг пенсійного віку,  або є інвалідом I, II чи III групи),  потребує  матеріальної  допомоги,  за  умови,  що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Зобов’язати утримувати один одного співмешканців правовими засобами неможливо.
       Третій «мінус» - відсутність між чоловіком і жінкою, які проживають у конкубінаті спадкових правовідносин за законом. Стаття 1261 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) разом із дітьми та батьками відносить другого із подружжя до числа спадкоємців першої черги спадкування за законом. Особи ж, які проживають у конкубінаті можуть бути спадкоємцями один після одного за заповітом.  Спадкоємцями за законом ці особи можуть бути лише у четверту чергу за умови, що вони проживали однією сім’єю не менше п’яти років до часу відкриття спадщини (ст. 1264 ЦК).
      Четвертий недолік конкубінату пов'язаний із визначенням походження дитини. В українському сімейному праві діють презумпції (припущення) материнства та батьківства. Сформульовані вони так: матір’ю дитини є жінка, яка народила дитину; батьком дитини є чоловік, дружина якого народила дитину. Відповідно до ст. 122 СК дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини  від  подружжя  визначається  на   підставі Свідоцтва  про  шлюб  та  документа  закладу  охорони здоров'я про народження дружиною дитини. Все просто для осіб, які перебувають у шлюбі. Що ж до учасників конкубінату, то походження дитини від батька визначається, або за заявою матері та батька дитини, або за рішенням суду (ст. 125 СК). Іншими словами кажучи, для того, щоб у дитини, народженої у конкубінаті, був законний батько, йому потрібно визнати своє батьківство шляхом подачі заяви до органу РАЦСу. Є ще судовий спосіб визначення походження дитини від батька, але за умови невизнання добровільно батьком свого батьківства, такий спосіб практично реалізувати неможливо. 
П’ятий «мінус» полягає в ускладненні реалізації обов’язку батька утримувати дитину. Цей недолік походить від попереднього  і полягає у тому, що батька, який не визнав батьківства фактично не реально зобов’язати сплачувати аліменти на утримання дитини.
      За наявності вищеперерахованих особливостей конкубінату, які викривають правову незахищеність його учасників, наберусь сміливості стверджувати, що конкубінат є передумовою виникнення конфліктів. І той, на перший погляд, спрощений спосіб легалізації взаємин між чоловіком і жінкою часто виливається у тривалі судові тяжби. Особливо хотів би привернути на це увагу жінок, так як вони частіше бувають ошуканими в цивільних шлюбах.

                                                          Юрій Поліщук, адвокат.