Жадоба нинішньої влади до відмивання коштів на 200-річчі від Дня народження найвидатнішого українця Тараса Шевченка втратила будь-які межі та здоровий глузд.

Днями у селі, де народився Тарас, у Моринцях, знищено 200-літню АВТЕНТИЧНУ хату заможного чумака. Ту хату пам’ятав ще Тарас. Дерев’яна оселя витримала сотні років, її пам’ятають десятки поколінь, але хата не витримала перед планами  головного регіонала Черкаської області, Героя (!) України Сергія Тулуба.

Влада замислила до 200-річчя Тараса у Моринцях відкрити етнографічний комплекс. Для того, щоб відобразити тодішнє життя чумака Тютюнника з надвірними спорудами: воловнею, повіткою, клунею, коморою, льохом запланували витратити 2 мільйони гривень.

отакою була хата чумака у Моринцях

Нагадаємо, що хата чумака збереглася протягом років автентичною, тобто такою, як і була в часи Шевченка. Торік на даху перекривали нову солому. Хата належала до об’єктів Національного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка».

Проте моринчани і гадки не мали, що влада піде на таке варварство і розіб’є хату вщент!

В інформації за серпень цього року обласна державна телерадіокомпанія повідомляла, що хаті чумака «подарують друге життя». То це так називається те, що ви бачите на фото?

Від хати залишилася лише купа дров, а глину, яка повідпадала — розгрібають граблями.

Підрядником нібито є Юрій Чуєнко, який і допомагатиме губернатору «освоювати» вказані мільйони. Кажуть, що чумакову хату збиратимуть по-новому. Хоча навіщо було її руйнувати, коли вона була в доброму стані?

На фото можна побачити, що балки та віконні рами  зроблені з доброго дерева, адже чумаки у ті часи були людьми з достатком. Хата могла б ще й далі стояти… Але черкаській владі треба ж було на чомусь «дерибанити»!

Дивує й те, що таке варварство затіяли на порозі зими. Протягом літа ніяких робіт не проводилося, розпочали ж майже наприкінці жовтня, у холодну дощову пору. Скоро морози, а у березні тисячі людей з усього світу з’їжджатимуться на Черкащину. Технологія спорудження хатини у стилі 18-19 ст. передбачає, що вона повинна добре просихати. А що зтулять у морози на місці чумакової хати у Моринцях — тепер один Бог знає. Та й як пояснити людям, які подолають тисячі кілометрів, приміром, з Канади чи Америки, що ще восени тут стояла справжня 200-річна хата під соломою, яку знав ще  Тарас, але її розвалили надогоду владі руйнівників? Чи є де у світі ще таке, щоб руйнували автентичні пам’ятки? Як дозволили таке вчиняти чиновники з управління культури, міністерства?

До речі, не так давно у Моринці приїжджала делегація з Міністерства культури, аби вшанувати ще одного знаного моринчанина, «Заслуженого артиста України» Петра Ковбасенка, якого шанували по всій Україні. Ковбасенко дуже любив співати українських пісень… Часто ходив до чумакової хати і так щиро співав, що у садку сливи обпадали, кажуть односельчани.  

І як би не намагалися відтворити тепер хату чумака, вона буде не тією, у ній не буде вже того духу й унікальності. Душа чумака полишить свою зруйновану оселю, а Шевченко, дивлячись на ті скверни, що роблять регіонали у Моринцях, у Каневі, слізьми обливатиметься на тому світі, що його онуки і досі живуть «на нашій, не своїй землі».