Поминки, або Гробки, як цей день називають у нас, на Черкащині, – свято переходу людини в царство Боже, свято шани тих, хто помер. У різних регіонах України цей день має назву Гробки, Могилки, Опроводи, Радониця, Провідна неділя, Хомина неділя (на честь апостола Хоми, який не повірив, що воскрес Христос, аж поки не побачив і не переконався особисто. Через це існує ще й інша церковна назва цього дня – Антипасха). Про традиції цього дня розповідають Митрополит Черкаський і Канівський Софроній та доцент кафедри історії й етнології України Черкаського національного університету Андрій Темченко.

– Коли зазвичай відзначають цей день?
Владика Софроній: Церква постановила, що через тиждень після Пасхи, оскільки тиждень – це святкові дні, а в двунадесяті свята по Уставу покійників не згадують, тому що це скорбота, сльози. У нас на Україні в більшості поминальною є неділя. Ця неділя називається Антипасхою, або Другою Пасхою. Людям у вічності цим днем хочуть засвідчити, що нам, живим, Христос воскрес, і їм теж. Це як нагадування для людей у вічності, що вони отримали можливість визволення, як і всі люди.
Андрій Темченко: Традиційно цей день відзначали через тиждень після Великодня, у понеділок. Понеділок – це день місяця. Є дні мертвих, а є дні живих – так традиційно склалося. Так от, понеділок – день мертвих. Нині у багатьох селах Черкащини Гробки у неділю, бо понеділок – робочий день. У багатьох селах Шполянщини поминальний день припадає на 9 травня. У багатьох селах Чигиринщини на могилки йдуть у понеділок. У Смілі померлих поминають на Трійцю.

– Що це за традиція – залишати на могилі ті продукти й речі, які любив покійний?
Владика Софроній: Як кожний п'ятий чи сьомий рік у єврейського народу був роком для відпочинку землі, а те, що родила земля, брали бідні. Так от, принесіть і залиште на могилці крашанки, пасочку. Але не для покійного, а для людей, які прийдуть на кладовище.

– Кому віддавати їжу, яку ми кладемо традиційно на могилку?
Андрій Темченко: Ці жертви прийнято віддавати дітям – тим, хто недавно був у світі пращурів, калікам і бомжам – наполовину живим, та старим, які незабаром будуть у світі пращурів. На кладовищі крашанки, паску, солодощі зносили батюшці. Потім їжа забиралася до церкви і роздавалася нужденним у будинки престарілих, шпиталі, які існували при Божих храмах. Іншим не прийнято віддавати їжу, адже здорові не повинні брати їжу, призначену мертвим, і обмінюватися нею самочинно – теж.

– Приходячи на могилу, цілують хрест і фото померлого. Це обов'язково робити?
Владика Софроній: Це не забороняється.

– Рушничок і хустку обов'язково в'язати на пам'ятник чи хрест?
Владика Софроній: Це вже місцеві традиції, і його ніхто й ніколи не зможе відмінити.
Андрій Темченко: Рушником в'яжуть старостів на весіллі. Як захист від потойбічного білим рушником обв'язують ліву руку людини, яка несе труну. Потім рушник знімають і обмінюються ним. Хрест не бажано обв'язувати червоним, синім, зеленим рушником – тільки білим. Це колір безтілесності, духовності, чистоти, світла.
Усі люди рівні перед Богом, тому християни не ставлять пам'ятник на могилі. За канонами християнства на кладовищі повинні стояти хрести, адже культу тіла ніколи не було. Хрест – це і є покійник, він і ставиться на зріст людини.

– Поминати покійного варто на могилі чи йти додому?
Владика Софроній: Можна й на могилці, але ж без горілки. На вино заборони немає.
Андрій Темченко: На кладовищі є свої правила поведінки. Це свято язичницьке, але дух благочинства, спокою й поваги внесло вже християнство. Веселощів зі співами й танцями ніхто у такий день собі не дозволить. А часто після вжитого алкоголю родичі перетворюють місце вічного спочинку рідних на балаган. Звичайно, таблички з правилами поведінки на кладовищі немає. У місті живих, нашому світі, і місті мертвих, кладовищі, свої правила поведінки, яких ми теж із поваги до покійних повинні дотримуватися. У цей день воскресають наші родичі, і ми є свідками цього. Тому думайте, коли сваритеся, матюкаєтеся, влаштовуєте розборки з рідними та близькими й перетворюєте місце спочинку на балаган… Цим ми фактично паплюжимо день Воскресіння Христа.

– Уживання їжі на могилці – що це за традиція?
Владика Софроній: Це просто злочин. Люди на могилці повинні пом'янути рідних, тобто поспілкуватися духовно зі своїми близькими. Є ймовірність, що Господь дозволить там достойній людині у вічності, поспілкуватися тут, на могилці, куди її принесли востаннє з її фізичним станом.
Андрій Темченко: Ніколи такої традиції не існувало. Ця традиція придумана самими людьми. У сиву давнину в наших предків відбувалась урочиста тризна із жертвоприношенням на честь померлих. Згідно з давнім народним повір'ям, покійники радіють, коли живі родичі поминають їх добрим словом і приходять до них на могилки. Жертвами сьогодні є крашанки, паска та склянка з водою. В окремих селах на Чигиринщині столи розташовують не на могилі, а біля цвинтаря, за які можуть присісти і скушувати принесені страви рідні покійного. А ще краще принести традиційні страви – пасочку, крашанки, солодощі й воду на могилу, а потім піти і вже за домашнім столом продовжити трапезу.

– Пити на могилці або лити спиртне на могилку, бо його полюбляв покійний, дозволяється?
Андрій Темченко: Це абсурд. Ніхто ніколи не пив на могилках. Ми перетворили цей день у Содом та Гоморру.

– Що нести в церкву і в які дні за упокій?
Владика Софроній: Несіть те, що вживаєте в житті, – цукор, хлібину, олію, баночку варення, але скоромного нічого. На панахиду під час посту нічого скоромного не носять.

– Якщо сниться покійний, що зробити?
Владика Софроній: Може бути, що наша душа потребує молитви, або це може робити диявол, являючись в образі людини, яка померла. У такому разі варто сходити в церкву. Якщо сниться, що покійний говорить вам, що він голодний, – віднесіть панахиду до церкви. Якщо сниться, що покійному холодно, віддайте якийсь одяг за цю людину нужденному. Це як жертва.

– Яку молитву читати?
Владика Софроній: Можна прочитати «Отче наш» або «Помилуйте, Боже». А краще за все на проскомідію. Це частина літургії, під час якої виймається часточка із просфори, опускається в чашу з вином за ту людину, за яку ми молимося.