За сорок років наукової роботи Федір Парій опублікував понад сотню праць. Він є автором п’ятдесяти винаходів з технології селекції рослин, сорока сортів та гібридів сільськогосподарських культур. А нині очолює кафедру генетики, селекції рослин і біотехнологій Уманського національного університету садівництва.
    — Народився і виріс я на Маньківщині, в селі Іваньки. Після школи вступив до Уманського сільськогосподарського інституту. Вибрав цей виш, бо той був розташований найближче від дому, — пригадує. — Того року був величезний конкурс. На навчання приймали хлопців після армії з виробничим стажем, а випускникам шкіл відводили 10% місць. На кожне претендувало 15 чоловік. Вже під час навчання жили в гуртожитку, на Пролетарського студентства. Була тоді така вулиця в місті. В кімнатах мешкали по десять чоловік.
      Розповів також, як під час сесії любили готуватися до екзаменів у «Софіївці», біля «Семиструйки». А дівчатам побачення призначали навпроти фонтану «Змія».
     — З другом знали один секрет: де знаходиться кран, що перекриває воду до «Змії». І коли хтось із нас запрошував дівчину на побачення, ми домовлялись, о котрій годині треба перекрити вентиль. Дівчата не вірили ж одразу зізнанням, тому ми казали приблизно такий текст: «Не віриш в щирість моїх слів? Та зараз навіть фонтан перестане працювати». І фонтан переставав на кілька хвилин бити. Діяло стовідсотково! — сміється.
    Пригадав, як у студентські роки з друзями тікали з пар у кінотеатри:
    — Ходили на перші сеанси. Вони були найдешевшими. Обговорювали фільми. Найбільше вразив «Лист незнайомки». Після перегляду стрічки я перечитав усього Цвейга. Ще однією з улюблених картин була «Людина-амфібія».

«На цілині ніхто з наших хлопців не хотів лишатись»

    — На цілині був агрономом. Там ніхто з наших хлопців не хотів лишатись: кругом степ, техніки на ньому багато, а урожаї кепські. З гектара збирали до двох центнерів пшениці, тоді як у нас — удесятеро більше. Площі господарств, щоправда, там величезні — по 50-60 тисяч гектарів, — розповідає співбесідник. — Жили в селі, де також були німці, росіяни, казахи. Вразило те, що майже всі діти знали по чотири мови. Вже як приїхали, дізнались, що за кілька років до того на цілині були перші випробовування атомної бомби.
    Служив в армії рік, у Мурманській області.
   — Як їхали до місця призначення, виявилось, що наш вагон повністю сформований із хлопців, які вже закінчили виші. Служив у піхоті. Найбільше запам’ятались сорокаградусні морози, — згадує. — Якось були на навчанні, в полі. Спали в наметах, на гілках ялини, а топили буржуйками, біля яких чергували, міняючись. Один солдат проспав, і вогонь у буржуйці потух, в наметі стало холодно. Його мало не вбили, ледве добіг до командира роти. Люди просто озвіріли.
     Додає: в радянські часи  роти строковиків були багатонаціональні:
     — Саме через це під Новий рік я вирішив зробити всім сюрприз. Хлопцям різних національностей роздав кольорові стрічки і попросив кожного своєю мовою написати слово «Новий рік» або вітання. Коли всі побачили ялинку з цими стрічками, були в захваті. Я й не очікував такої реакції.

«До 1963 року генетика була під забороною»

      — Після демобілізації працював в одному з господарств на Маньківщині. Платили мало, проте робота дозволяла готуватись до аспірантури. Хотів вивчати генетику. Нею зацікавився ще під час навчання в університеті. Дізнався про цю науку зі статей закордонних журналів та з передач «Голосу Америки». Адже тоді генетика  була під забороною в нашій країні — до 1963 року. В інститутах її, звісно, не викладали, -— продовжує. — В 1963-му мені до рук потрапила наукова стаття, написана Юрієм Мірютою. Дуже зацікавила. Почав мріяти потрапити до нього в аспірантуру. І в день свого 25-річя отримав підтвердження того, що став аспірантом науково-дослідного інституту землеробства.
    З 1978 року працював в інституті молекулярної біології та генетики Академії наук України.
     — У 80-х переїхав на Кавказ. Це був мій зоряний час, — згадує науковець. — Мене запросили створити гібриди буряків. Там специфічний клімат, і в тих умовах існуючі гібриди не могли нормально плодоносити — в серпні плід починав хворіти. За три роки вдалося створити кілька гібридів. Згодом три з чотирьох з них зайняли лідируючі позиції по екологічному випробуванню. У зв’язку з цим ці гібриди внесли в держреєстр за два роки. Тоді такого в практиці науковців ще не було
У 90-х роках створив власну фірму — «Всеукраїнський науковий інститут селекції». Почав займатись селекціонуванням. Створив гібриди соняшнику, цукрового та кормового буряку, кукурудзи, ячменю, пшеницю.
     Нині Федір Микитович завідує кафедрою генетики і селекції рослин та біотехнологій.
     — П’ять років тому мене запросили до університету передавати досвід студентам. Я охоче погодився. Про це рішення не шкодував ні дня. Адже тут маю можливість продовжувати наукову роботу, займатись улюбленою справою, — завершив розмову.