Зважаючи на міграцію лексики з мовної периферії до центру і навпаки, активний словник української мови за останні десятиліття змінився на 25%.
Про це в інтерв’ю "Українському тижню" розповіла кандидат філологічних наук, яка досліджує неологізми у мові ЗМІ кінця ХХ — початку ХХІ століття Тетяна Печончик.

«За дослідженнями, активний словник української мови за останні десятиліття змінився на 25%. Може, когось ця цифра здивує. Однак, якщо врахувати не тільки виникнення нових слів та розвиток значень, а й міграцію лексики з мовної периферії до центру і навпаки, показник бачиться цілком виправданим», — заявила вона.
Як стверджує дослідник, слова, які раніше були на мовній периферії і фіксувалися у словниках із приміткою «архаїзм», «історизм», «дореволюційне», «застаріле», «рідковживане», нині вони повернулися до активного вжитку. До таких слів належать «гривня», «меценат», «казначейство», «гувернантка», «чиновник», «речник», «віче».
«Сюди ж таки належить лексика, донедавна теж периферійна, яка називала реалії „буржуазного суспільства“ („страйк“, „мафія“, „корупція“, „фермер“) і яку подавали у словниках радянського періоду з приміткою „у капіталістичних країнах“. Єдиної назви для таких слів у сучасному мовознавстві немає. Їх називають відродженими (Юрій Шевельов), реактивованими (Любов Мацько), внутрішніми входженнями (Данута Мазурик), або актуалізованими (Любов Струганець)», – наголошує Печончик.
Водночас, за її словами, слова радянського періоду перемістилися на периферію.
"Ідеологами радянського періоду, навпаки, з мовного ядра перемістилися на «околиці»: зі зникненням понять і явищ, які вони позначали: «комсомолець», «п’ятирічка», «комсорг», «ВЛКСМ», «ленінець», — заявила Печончик.