Перші відомості про склад пожежної команди та її технічне оснащення знайдено в описі Умані, зробленому у січні 1882 року виконуючим обов'язки повітового військового начальника підполковником Демочані.
 
      Пожежна команда, до складу якої входив 31 працівник, використовувала 15 коней. Технічне оснащення складалося з таких складових: машини з насосами - З, бочки - 4, лінійки з баграми, драбини тощо. Крім того, всі міські водовози були зобов'язані з'являтись на пожежу з діжками, заповненими водою. Сама ж казарма пожежників, конюшня та башта знаходилися поблизу центральної міської площі на території сучасного Уманського державного.
       Цікаві відомості про склад та діяльність Уманської пожежної команди знаходимо в Київській газеті «Киевское слово» від 18 грудня 1899 року: «Наш пожарный обоз сосотоит из 6 бочек, 1 действующего насоса и нескольких лестниц, крючков, пожарного барана (последний не обязателен) и... только. Помещается обоз в центре города, в зданиях городской думы, на вершине которой красуется каланча. О пожаре у нас извещают посредством набатного колокола и через минут пять пожарньїй «обоз» несется во весь карьер к пожарищу. Во всем зтом нельзя видеть ничего комического и ничего особенного, ибо пожары у нас очень редки и незначительны с точки зрения пожарных. Но 9-го декабря пожарный «обоз» предстал пред нами в самом жалком виде. Загорелся склад мешков Городецкого и Духовного; рядом и другие магазины и склады помещаются, Все 6 бочек обоза прибыли во время, моментально были опорожнены, и отправились за водой; а вода-то, оказалась, у чорта на куличках. Пожарная команда ждет, воды, а мешки горят. Крики: «подавай воды, воды!»... - остаются гласом вопиющего в пустыне. Обыкновенно, водовозы спешат на выручку; но в зтот вечерний час водовозы оказались уже на печах, отогревающими свои оледенелые члены. Пришлось отправить за ними городовых; но живут водовозы очень далеко, на окраинах.
     Конечно, при таких обстоятельствах не диво, что пожар был очень продолжителен и много добра уничтожил. Но зтот тяжельш ОПЬІТ врядли заставит наших муниципалов увеличить обоз до прилич-ньіх размеров, ибо, что им до Гекубы... то, бишь, до погорельцев».
    У 1914 році до пожежної команди входили 1 брандмайстер і 29 чоловік особового складу. Вони мали 20 коней, 5 пожежних діжок, 4 труби, 8 рукавів, 3 літніх дрог, 2 драбини, 5 багрів, 5 сокир.  Територія, на якій розміщувалася пожежна частина, не задовольняла професійних потреб, а тому виникла необхідність у її розширенні. У 1914 році тодішній міський голова порушив клопотання перед міністром народної освіти з проханням розширити «тісний пожежний двір». Здійснитися цим намірам завадила Перша світова війна.  

   На пожежну частину виділили 27 коней
    Після жовтневого перевороту в пожежній частині залишився лише колишній начальник команди, якому революційний комітет доручив сформувати пожежну команду міста. Військкомат виділив 27 коней. Відремонтували устаткування - лінійку, на якій вивозились ручні насоси. Пересувних драбин не було, а була одна чотириколінна драбина, яка вивозилась на лінійці. До пожежної команди входило 75 чоловік. У 1928 році діжки поставили на ресорні ходи, у 1930 команда одержала пожежну автомашину ГАЗ-АА, на якій був водяний бак на 200 літрів води. У 1932 році пожежна команда одержала автоцистерну ємкістю в 3000 літри води з механічним насосом.
      У березні 1944 року міськвиконком дав розпорядження виділити пожежній команді четверо коней та кінного воза. На території аеродрому особовим складом був знайдений і ручний насос "Красньїй факел", відремонтований та встановлений на парокінному возі. Ломовий інструмент був виготовлений власними силами. Пожежники склали  автомашину із запчастин різних авто. Відшукали цистерну на 3000 літрів і встановили на автомобіль разом із ручним насосом. Отже, в Уманській пожежній частині з'явилась бойова одиниця. 1 лютого 1954 року пожежники Умані отримали нове приміщення для пожежного депо по вул. Коломенській, 8,  де вони перебувають і нині. А  з жовтня 1960 року особовий склад команди перевели на 7- годинний робочий день.

  В місті діяла Вільна пожежна дружина
     Мало хто з уманців знає, що на початку XX століття у місті на Івангородському передмісті діяла ще одна пожежна частина. Засновником її був Петро Федорович Курінний, батько Петра Петровича Курінного - фундатора Уманського краєзнавчого музею.
     Велика кількість пожеж  у селах Уманщини і в передмістях міста змусила  створити в передмісті Вільну пожежну дружину. Спочатку ідея безкорисливої допомоги під час гасіння пожеж здавалася населенню справою безнадійною та неймовірною, але незабаром було організовано загін добровольців дружини чисельністю 30 осіб, які безпосередньо займалися гасінням пожеж. Через десять років дружина була перейменована в Уманське вільне пожежне товариство. На початку 30-х років пожежна дружина в Івангородському передмісті припинила своє існування

За матеріалами книги "Історія уманський вулиць"