Напочатку вересня на святкування Рош-Га-Шана (Нового року за іудейським календарем) очікується приїзд 25 тисяч хасидів в українське місто Умань.

Як відомо, в Умані похований духовний лідер хасидів цадик Нахман, на могилу якого і з’їжджаються  його одновірці.

Усі можливі служби готуються до прийому паломників на державному рівні. Хасиди приїдуть із 27 країн світу, але переважна більшість їх — громадяни  Ізраїлю.

Уманчани потроху звикаються до такої величезної кількості іноземців та іновірців. Однак частіше місцеві мешканці контактують з хасидами лише з комерційних справ, а от життя, світогляд і побут хасидів для українців — дивина.

Наші земляки, які вперше спостерігають масове паломництво хасидів, дивуються так, наче стали свідками  масової «висадки марсіан». Значна частина міста Умань фактично втрачає державний суверенітет і переходить в підданство іноземної держави. Громадяни України до місць скупчення хасидів не допускаються, там навіть проведено лінію, куди українцю ступати не можна (а це пряме порушення Конституції України!). Іноземці ж вільно перетинають «кордон» в будь-якому напрямку.

Роль прикордонників виконують українські міліціонери, тобто мало того, що Україна «передає» свою територію іноземній державі, вона ще й забезпечує її охорону від власних громадян! На території «хасидської республіки», що утворюється таким чином, «прибульці» «з колес» починають активну торгівлю в «хасидській» валюті, перетворюючи район вулиці Пушкіна в суцільний «східний» базар.

Простий українець спостерігає яскравий факт анексії власної території. Небачене вбрання, дивні звичаї, манери поведінки хасидів, особливості їх анатомії сприяють втраті відчуття реальності.

Я особисто мав досвід спілкування з багатьма хасидами. Як виявилося,  переважна більшість хасидів Ізраїлю – це люди, які фактично не мають ніякої освіти, крім релігійних шкіл, де навчають «Талмуду». Більшість з них ніде не працює, а живе на дотаціях Держави Ізраїль і США, які фактично доплачують їм за «пейси» (так по-простому називають вид державної допомоги за релігійність). Ці обставини перетворюють їх на надзвичайно фанатичних людей, які за характером своєї племінної релігії ставляться до іноземців з показовою зверхністю.

Сотні українських «беркутят» (хлопців вагою понад 100 кілограмів) губляться, коли хасиди починають масово скаженіти через якесь непорозуміння. Проте декілька ізраїльських поліцейських миттєво наводять лад. Ввічливо позичивши у наших гумові кийки, вони, без зайвих слів, одразу починають гамселити співвітчизників, що справляє на них магічну дію.  Повернувши «інструмент» назад, вони скромно зізнаються, що саме так і спілкуються з хасидами у себе вдома, інші способи комунікації не працюють.

Українці, які є нащадками землеробської цивілізації — звикли до праці, достатку й умиротворіння, важко розуміють носіїв культури напівпустелі —  культури виснаження, виживання і агресії. Для українців важливе духовне наповнення звичаїв та побуту, хасиди надають надзвичайної ваги буквальному розумінню головного духовного закону — «Тори».

Саме тому побутування хасидів в Умані дуже дивує, а частіше обурює місцевих. Справа в тім, що в суботу хасиди не виконують ніякої роботи. Будь-який порух для них вважається роботою. Так дітям не можна ходити до школи, читати книги. Работою для них є також змивання унітазу (!). Тому у постійних помешканнях хасидів унітази мають «суботній» режим, коли вони працюють автоматично. Уявляєте, що відбувається в уманських квартирах, коли в них поживуть зо два тижні «гості», яких, часом, по 10 -15 в одному помешканні? Крім того, в Умані з проточною водою надзвичайні проблеми, і вмикають її лише у визначені години.  Про те, якою хасиди  повертають квартиру господарям, краще не говорити…

Забороненою «роботою» у суботу є для них також умикання світла чи запалювання вогню. Тому в п’ятницю хасиди викручують лампочку з холодильника. Коли відчиняється дверка холодильника в суботу, світло не загорається, а значить,  і «робота» не виконується. Аби не вмикати світло у кімнатах в суботу, хасиди вмикають його у п’ятницю звечора, воно горить аж до неділі. Те саме стосується і газових конфорок.

У суботу хасидам не можна нічого купувати та готувати їжу. Жорстко регламентується відстань, на яку можна переносити продукти харчування: якщо, до прикладу, потрібно пронести хлібину чи будь-що інше на лікоть довше дозволеного, то це вже буде «робота» і страшний гріх. 

Жінка, яка в українській культурі є берегинею роду, у хасидів — джерело душевних і фізичних нечистот. Тому поява жінки у час великого свята є неприпустимимою і ганебною.

Побачивши жінку на «окупованій» ними території, або поблизу з нею, хасиди часто перетворюються на дикунів. В Умані бували випадки, коли паломники кидали в вікна скляні пляшки на жінок.

Тому паломництво тисяч хасидів  в Умань для місцевих українців — це випробування.

Добре, що в міській владі Умані є люди, які накопичили у вирішенні цих проблем величезний досвід.

А я, надивившись на прояви «культури» хасидів, дуже сумніваюся у міфі, що начебто іудо-християнство сприяло культурному зростанню українців. Набагато очевиднішим для мене є те, що абсолютно протилежний, невластивий нам світогляд, нав’язаний силою, на тисячоліття загальмував розвиток нашої надзвичайно багатої, глибокої і неповторної культури.

Дмитро Жеребець