| 06 липня 2012
Марина Павленко: «Варто просто пам’ятати, що всі ми — родом з дитинства…»

Нині письменниця готує у світ завершальну книгу про «Русалоньку із 7-В…». І вже за кілька місяців прихильники творчості Марини Павленко зможуть отримати її до рук.
— Після того, як вийшла третя «Русалонька із 7-В…», Ви мали певні сумніви, чи варто продовжувати писати історії про дівчинку Софійку. Але все ж, згодом ми побачили 4-ту і ось чекаємо на п’яту частину захоплюючих пригод. Що підштовхнуло до такого рішення?
— Кожна з частин моєї «Русалоньки із 7-В…» писалась, як остання. Але так сталося, що герої ніяк не відпускали мене, а уманська земля підкидала все нові й нові історії…
Власне, кожна повістина — самостійна й завершена. Але всі вони взаємопов’язані, наступна є логічним продовженням попередньої. В усіх є трохи містики й магії (але не більше, ніж в нашому справжньому житті). У всіх на допомогу семикласниці Софійці (вона ж — Русалонька) завжди приходять трохи дивакувата прабабусина шафа, красива й добра тітонька Сніжана і безмежно відданий «третій зайвий» — Сашко Фадійчук…
Загалом же тетралогія «Русалонька із 7-В» — це твір про сучасних українських підлітків, про дорослішання, про пошуки власного «Я», про ставлення до рідної мови й до України, про родинні й товариські стосунки і, звичайно ж, — про шалене перше кохання.
Ось-ось вийде ще одна — вже остаточно завершальна книга: «Русалонька з 7-В плюс дуже морська історія», що і закріпить кардинальне Софійчине дорослішання. Ну, і, звісно, додасть пригод і пристрастей…
— За яким принципом обираєте імена та прізвища своїм героям? Якщо звісно це не авторський секрет.
— Зазвичай імена зовсім не випадкові. «Русалонька із 7-В або Прокляття роду Кулаківських» — народилась із драматичної історії одного родоводу, яку мені переказала, як запевняла сама оповідачка, остання спадкоємиця цього роду Євгенія Іванівна Дульська. Я багато чого змінила й додумала, але хотіла залишити хоч якийсь зв’язок із дійсністю, тож прізвище «Дульські» стало близьким за етимологією: «Кулаківські».
Прізвище власників Монастирищенського замку Дахівських у «Русалоньці з 7-В та Загубленому у часі» лишень трохи «підкоригувалось» на «Дашківських»…
Ім’я чудового краєзнавця Уманщини Віктора Федоровича Гарбуза, який фігурує в тертій частині «Русалоньки…», не міняла зовсім: аби хоч так увічнити пам’ять про цю світлу й унікальну людину.
— Ваші герої та їхні історії вигадані? Чи є хтось (щось) з власного життя?
— Про «Русалоньку із 7-В або Прокляття роду Кулаківських» уже мовилось. Щоправда, історію ту нині впізнати важко: в моїй уяві вона обросла купою нових подробиць, детективних ходів і абсолютно новою «мораллю». Та ще й переплелась — не тільки з такою ж, як у Кулаківських, проґавленою рідними дітьми долею України, — а й із цілком сучасною і цілком видуманою мною «підлітковою» сюжетною лінією. Лише характери здебільшого взяті із життя: Софійка, наприклад, багато в чому нагадує мою старшу доньку Олю, Ростик — молодшу, тоді теж, як і він, тримісячну, донечку Оксаночку.
Робота ж із продовженням цієї повісті — другою її частиною «Русалонька із 7-В та Загублений у часі», — наслідок випадкового знайомства з дивом уцілілим у Монастирищенському районі стилізованим під замок панським маєтком. Це суміш історій, почутих від місцевих селян, з особистими враженнями.
«Русалонька із 7-В проти Русалоньки з Білокрилівського лісу»: цього разу в перипетії-колізії Софійчиного кохання й шаленого суперництва вплітається історія нашої місцевої трипільської і притаманної тільки Уманщині білогрудівської культур.
Те саме можна сказати про всі інші книги.
— У «Домовичку з палітрою» одна із сестричок стверджує, що у них під диваном хтось живе. Я пригадую себе в тому віці, теж вірила, що там хтось є! І це лише один приклад того, як вдало Ви передаєте дитячі емоції. В чому секрет такої влучності і майстерності?
— От Ви самі кажете: у Вас теж «щось» жило під ліжком! Тому, думаю, не варто заново винаходити велосипеда: варто просто пам’ятати, що всі ми — родом з дитинства… З якого, за великим рахунком, і не виходимо ніколи.
— Чому Ви пишете саме для дітей? А не для підлітків, чи самотніх дамочок.
— Навіть якщо оминути факт, що я є автором книжки «дорослих» оповідань «Як дожити до ста» й не менш дорослої повісті «Санта Лучія в кирзових чоботях», — думаю, важко назвати мої книжки призначеними тільки для дітей. Там, як і в реальному житті, тісно переплетені «дитячість» і «дорослість», завжди є підтекст, зрозумілий тільки старшим.
— Чому фантастика, а не детективні історії чи, наприклад, бульварні романи?
— Якщо казати про «Русалоньки…», то всі п’ять частин, хоч і не позбавлені фантастичного елементу, написані якраз на основі реалій непростої української історії (в основному це — матеріал Уманщини). А ще — цілком відповідають означенню «краєзнавчий детектив», як слушно назвала свого часу жанр «Русалоньки із 7-В» дослідниця Зоя Жук.
Навіть мої казки «Півтора бажання» навряд чи можна назвати «чистою» фантастикою: характери героїв і ситуації там доволі реалістичні.
Не так багато казкового в моїх творах «Домовичок з палітрою» і «Домовичок повертається».
— Коли з’явилась перший задум написати книжку?
— У родині моїх батьків — учителів-словесників Степана й Ольги Павленків — Слово було навіть не на почесному місці: воно просто було всюди. Читати й писати (звісно, поміж шкільними справами, городами й доглядом курей-кроликів) — це було щось таке природнє, що на розмальовані й списані мною численні зошити в косу лінію спершу ніхто не звертав особливої уваги. Вони акуратно ув’язувалися в стоси й регулярно виносились на горище. Аж коли я опинилась у старших класах, тато взяв кілька моїх віршів і надіслав до районної газети. Відтоді й почалось.
— Як правило, кого обираєте першим критиком для написаного?
— Свіжонаписані тексти завжди першими читають чоловік Володимир і доньки Оля та Оксанка: вони роблять багато слушних суто практичних порад. «Остаточний» варіант даю на редагування своєму головному «цензору» — мамі, Ользі Павленко, і тоді, отримавши назад всіяний слушними правками текст, знову правлю і роздруковую.
— Настільною книгою є…
— Зараз для нас із молодшою донечкою настільною книгою є повість норвезької письменниці Марії Парр «Тоня Гліммердал». Прецікава, сучасна і життєва книжка!
— Як Ви оцінюєте стан україномовної дитячої книги? Що треба зробити, аби українська дитяча книжка потрапляла частіше до читачів, а не на запорошені полиці?
— Мене приємно вражає те, що я чую про величезну, послідовну й цілеспрямовану державну підтримку дитячої літератури (і читання взагалі!) у Норвегії, в Польщі, в багатьох інших країнах.
І водночас шокує те, що чую від чиновників місцевих. Мовляв, сфера культури в нас «занадто роздута» і в бібліотеки, «м’яко кажучи, вже ніхто не ходить». За такі слова, упевнена, в будь-якій цивілізованій країні державний посадовець відразу «загримів» би з посади. А в нас — тільки отримують нові звання й нагороди…
Мовчу вже про повну відсутність пропаганди й фінансування.
— Що сучасна дитина має читати? Як взагалі виховати справжню людину? Поради для батьків.
— Звичайно, все залежить насамперед від батьків. Якщо вони не докладуть праці, не переконають власним прикладом — то ніхто інший (тим паче, самі діти!) їм не винен.
Я намагаюсь якнайбільше читати з молодшою донечкою. Залюбки освоюємо як улюблені казки мого дитинства, так і сучасні твори: пригоди шкідливого Суботика від Пауля Маара, пригоди кота Пелле Безхвостого від Ести Кнутсон, історії зворушливого хлопчика Ельвіса Карлсона від Марії Гріпе тощо.
— Помітила, що книги Ви підписуєте правою, а малюночки робите лівою рукою. Це авторська родзинка?
— Це незалежно від мене: з дитинства я малювала чомусь тільки лівою рукою (і всі мої ілюстрації чи навіть картини зроблені саме нею, лівою). А писати якось одразу й без жодних перевчать почала правою. Так і донині.
Досьє:
Марина Павленко
Дата й місце народження: 30 березня 1973 рік, село Старичі Яворівського району Львівської області.
Освіта: Уманський державний педагогічний інститут (нині — університет) імені Павла Тичини. Кандидат педагогічних наук, доцент.
Робота: Викладає сучасну українську літературу на кафедрі української літератури та народознавства Уманського державного педагогічного університету ім. П. Тичини.
Сім’я: чоловік і дві донечки
Творчість: автор поетичних, прозових, драматичних творів, публіцист, науковець, член Національної спілки письменників України.
підготувала : Дар’я Дяченко
Коментарі
Для того щоб написати коментар потрібно авторизуватися. Немаєте аккаунта? Зареєструйтесь зараз
Останні новини

На Жашківщині судитимуть п’яного водія, який намагався підкупити поліцейських

На Уманщині судитимуть шахрайку, яка незаконно отримувала соціальну допомогу

Один загинув, двоє травмувалися: на Уманщині поліцейські встановлюють обставини автопригоди

Територіальній громаді м. Умані повернуто земельну ділянку з приватної власності іноземця
Топ новини

Один загинув, двоє травмувалися: на Уманщині поліцейські встановлюють обставини автопригоди
