Шукаючи тему для допису, ввів в пошуковик слово "Черкащина". А оскільки такі були налаштування, то і відкрилася в мене сторінка "Зображення". А на ній майже третина, це фотографії замку, що зберігся в селі Леськове Монастирищенського району Черкаської області.

Нажаль встановити, коли виникло саме село не вдалося, а от коли воно стало відоме, то це знають всі достаменно. Саме в середині 19 століття воно стало резиденцією величезних маєтностей родини Даховських. До цього переходило з рук в руки: від Вишневецьких Тярлам, від тих Лянскоронським, і так далі безліч разів.

Палац збудований Казимиром Даховським,а оскільки і він, і всі його спадкоємці були англоманами, то і будівництво в стиді тюдорської готики не викликає здивування. До 1918 року на всю Європу славилися леськівські жеребці англійської породи, які постійно виборювали нагороди на змаганнях.

Ось що про цей палац знаходимо на сайті "Замки та храми України": "Останнім власником палацу був онук і повний тезка Казимира Даховського, інженер Казимир Даховський. Палац в Леськовій був і раніше, але назвати його показним не ризикнув би ніхто. Так, садиба і садиба. За будівництво нового приміщення в стилі єлизаветинської неоготики взялися орієнтовно в 1850-х роках. Легенди приписують леськовським панам заздрість до майже-сусідньої Софіївки: мовляв, хотілося Потоцьким носа втерти. Та я думаю, вони старалися не так для Поттоцьких, як для себе. Те, що в результаті в Даховських вийшло, було визнано найцікавішою польською резиденцією в усій Центральній Україні. Крім того, слово "замок" пасує до цієї садиби значно більше, аніж банальне "палац". Шкода, що Історія не зберегла ім'я автора проекту. Відомо, проте, що автором останньої реконструкції споруди в 1890-х роках був архітектор Цехановський."

"За англійською звичкою навколо палацу розкинувся англійський (ландшафтний) парк, а огорожі були виключно зелені - з низького охайно підрізаного живоплоту. Площа парку тоді займала кілька десятків гектарів (зараз територія садиби нараховує майже 90 га). Навколо замку було розбито великі клумби - зараз і місця їх не знайти. все окупували дерева і квіти, які в нас на Поділлі зовуть баранчиками або баранцями, а тут кличуть чи то рохами, чи ще якось не надто милозвучно. Зараз в парку пусто - а колись його алеями гасали вершники в компанії мисливських собак. Тоді дерева знали свої місця - серед просторих галявин підносилися поодинчо або гарна сосна, або старий дуб (багато дерев походило ще з парку-попередника). Джунглям місце не тут, і шкода, що не всі це розуміють. Трохи нижче розташовувався великий став з рукотворним острівцем посередині - місцеві називають його Островом Любові, на манер уманської "Софіївки" (хоча це якось так анти-англомансько, що Даховські, напевне, крутяться в домовинах). На іншому березі ставу піднімався вже не парк, а хвойний ліс - він є там і зараз, і там хотілося б поблукати.

Крім власне палацу збереглися флігелі, будинок для прислуги (він розташований найближче до замку), гарні вази для квітів (щоправда, вже в тріщинах), сторожка, залишки стаєн. В одній з цих споруд ще в часи розпаду совка був супер-популярний серед мешканців Монастириського району так званий "гарнізонний", військовий магазин, куди вибиралися за дефіцитом. Ще недавно парк прикрашали скульптури, зараз від них лише кілька побитих постаментів. Вази теж скоро полетять за ними в архітектурний вирій. Шкода,- знаходимо продовження на цьому ж сайті.

Наскільки нам відомо, то ще з 2007 року територія пеердана на баланс Леськівської сільської ради, проте військові її не залишають. І тут вже мова не про охорону військової території. Вочевидь, що хтось поклав око на цікаву пам"ятку, адже селяни кажуть про часті наїзди багатіїв до села, які шукають місце для родового маєтку. Щоправда, поки що всі поїхали з носом. Але сподіваємось, що регіональна влада зверне увагу на унікальну пам"ятку, яку всі визнають перлиною центрального регіону України.