У центрі Лисянки приземлилася, відставши від своєї зграї, яка відлітала в далекий вирій, лелеча пара. Птахи зовсім не боялися людей, а, як виявилося згодом, навіть чекали від них допомоги, оскільки один із них помітно припадав на ногу. Про це повідомляє Черкаський край.  

Виникла суперечка: чим зарадити їм.

Телефонували до редакції районної газети, у ветлікарню і ще кудись, допоки бідолах не забрав до себе власник тамтешнього готелю Віктор Поліщук. При цьому першим довірилася йому не лелечиха, в якої й була підранена нога, а лелека, спокусившись на запропоновану Поліщуком свіжу рибку. Вона, покружлявши над готелем, опустилася на землю згодом, пересвідчившись, що тут їх обох чекає гарна гостина.

З появою незвичайних постояльців у директора готелю побільшало клопотів. Як і бажаючих поглянути на дивовижно розумних птахів — у Лисянку помітно почастішали візити цікавих газетярів та телеоператорів. Ось і днями знімати лелечу парочку завітали тележурналісти ОДТРК «Рось».

— Доведеться трохи зачекати, — зустрічає гостей на порозі Віктор Васильович. — Сеня і Ліза ненадовго відлетіли: може, на річку чи в поле подалися. Та вони скоро повернуться — он у коритці їх уже свіжа рибка чекає…
Не минуло й кількох хвилин, як над готелем залопотів крильми лелека, а на іншому причілку приземлилася його вірна подруга. За мить Сеня припав до корита, виловлюючи з нього довжелезним дзьобом сріблястий харч, а Ліза ще довго чепурилася на даху.

Слухаючи власника готелю, переконуєшся, що саме його прихисток мудрі птахи обрали невипадково. Поліщук володіє особливим даром спілкування з домашніми тваринами, вміє приручати птахів. І того дня, коли побачив лелек на центральній площі, подумав: от якби вони злетіли на дах готелю. Птахи ж наче прочитали його думки. А ще напередодні у небі над готелем висікся знак, схожий на хрест. Провидіння чи Боже благословення — хто зна?

Та що лелеки! У цьому готелі, як розповів його власник, сім років прожила самотня бабуся, яку привезли сюди на таксі й кинули напризволяще. Поліщукова родина й поховала стареньку.

І досі він не може заспокоїтися, згадуючи, як через два дні раптом зник Сеня. Лелечиха у розпачі не знаходила собі місця, тужила за ним. Пошуки вивели на лихих людей, які викрали лелеку і два дні тримали його в погребі. Замучений птах якось вирвався на волю, і відтепер ще більше довіряє своєму рятівникові.

Віктор Поліщук планує встановити стовп і плато, на якому лелеки весною зів’ють гніздо і виведуть дітвору, хоче зробити поруч копанку, щоб птахи там ловили рибу. А на зиму в готелі облаштують кімнатку для птахів. Сеня вже навіть заходив до неї: обдивився, по всьому видно — сподобалася.

У народі кажуть, що більшого гріха, як скривдити лелеку, немає. Хто прихистить цього птаха, матиме щастя. Місцину, де оселяться лелеки, оминуть природні катаклізми і всяка біда. Довірившись людині, ці мудрі птахи ніколи не забувають добра.