| 14 листопада 2012
 Китаєць хоче стати вчителем української мови

          Найекзотичніший студент педагогічного університету, якому, аби дістатися додому, треба подолати більше трьох тисяч кілометрів, який роками не чує свої рідної мови і не бачить батьків виявився скромним хлопцем середнього зросту, не по погоді тепло вдягненим у куртку (яку через переміну погоди, довелось купити у Києві). З ним ми зустрілись у вестибюлі університету. Молодий чоловік скромно погодився поспілкуватися надворі.
- Пен, перш за все, чому Україна, чому Умань?
- Скільки доводилось чути про вашу країну, а завжди одне і теж -  на навчання приїздить мало іноземців. Стало на одного більше, - скромно почав Пен, - окрім того, я збираюсь втілити в життя свою ідею і стати вчителем української мови. У Китаї вся молодь вчить англійську, багато російську і жодної людини, яка б цікавилась українською. А все через те, що люди думають: «Україна – маленька країна на карті світу. Для чого мені знати її мову?».  Насправді ж, якщо ти хочеш займатися бізнесом і розвивати співпрацю України з Китаєм, тобі треба знати українську, російську і китайську. Цього буде достатньо.
- Які міста відвідали в Україні? Де найбільше сподобалось?
- Скрізь гарно. Природа, люди. Я був у Карпатах і кілька днів у Львові. Він мені нагадав Шанхай. Такий же повний життя, активних людей. У Вінниці рік  вивчав українську мову. Бачив вашу Одесу. Хоча у цьому місті на березі моря іноземців не люблять. Принаймні мені так здалось. Міліціонери вимагали з мене грошей на каву і чай. Для мене це було шоком. Спочатку думав, що всі українці такі. Виявилось, що ні. Зараз я живу і навчаюсь в Умані. Тут ті, з ким я спілкуюся,  всі привітні, ввічливі, завжди підкажуть і допоможуть раптом що. Мені подобається така атмосфера.
- Як Вам почувається серед людей з європейськими рисами обличчя?
- Всі європейці схожі один на одного! У всіх однаково великі очі та ніс. Довгий час не міг зрозуміти хто де, не впізнавав облич.
- Чи були в китайському ресторані в Умані?
- Скажемо так, не такий він вже і китайський.
- Розкажіть історію китайських паличок. Багатьом здається, що це просто якась прірва між стравою і людиною, а не столовий прибор.
 - Більшість дітей в Китаї до 6-ти років їсть ложкою. Це зручно і просто. Але потім, за традицією, батьки мають навчити їх користуватися паличками. А от ваші виделки…не збагну, як вона працює, як нею користуватися. Інколи здається, що легше залишитись голодним, ніж спробувати нею дістати щось з тарілки.
- На шляху до України Ви перетнули половину Євразії. Чи доводилося раніше від’їжджати з дому на таку відстань?
- Ще будучи школярем, я об’їздив весь Китай. І повірте, південна і північна частина моєї рідної країни – суттєво відрізняються. Я бував у Шанхаї, Пекіні та інших великих містах десятки разів. Мав фотоапарат і знімав все, що потрапляло в кадр. Після школи поїхав навчатися до Південної Кореї,  на факультет  менеджменту. Жив там сім років. Потім поїхав до Росії, а вже звідти  - до України. З власного досвіду можу сказати, що українці все ж привітніші за росіян.
- Як до цього поставилися батьки?
- Тато погодився одразу. Він завжди мені говорить –  «роби те, що хочеться. Це правильний шлях». А от розлука з мамою далася не просто, вона навіть слухати нічого не хотіла ні про Україну, ні про українську мову, ні про мій від’їзд. Я пообіцяв, що прилечу на найближчих канікулах.
- Братів чи сестер маєте?
- Ні. Я один в родині. У нас, знаєте, населення більше мільярду, тай  податки великі за другу дитину, - посміхнувся.
- Одружені?
- Ні. Мені 33 і я не маю ні сім’ї, ні дітей. Багато людей думають, що вони вирішують свою долю. Насправді це не зовсім так. Бог вже давно сплів, відміряв і відрізав нитку твого життя, написав коли і кого ти зустрінеш. Намагатися перечити долі немає сенсу. Я не хвилююсь з приводу цього. Всьому свій час.
- Так, але всі мають свою історію кохання. 
- І я не виключення. Кохав. Українку. Нажаль, нічого з того не вийшло. Мабуть, наші народи мають різне ставлення до кохання. Китаєць не може сказати своїй дівчині «Вибач. Я тебе не люблю. Мені подобається інша», бо ми усвідомлюємо настільки це боляче почути. Завжди треба ставити себе на місце іншої людини. Українці таке роблять, і часто.
- Як вам клімат? Не холодно?
-  Китай – спекотна країна. Місто в якому я виріс знаходиться ледь не біля екватора. Тому  у нас день походиш на сонці – все, твоя шкіра червона і пече. А ви ховаєтесь у холодок, коли зовсім не жарко. Знаєте, завжди думав, що українці люблять сонце. Виявилось, ви більше від нього ховаєтесь.
- Хотіли б залишитися жити в Україні назавжди?
- Я не сумую за Китаєм, але провести решту свого життя тут – ні. В Україні надто холодно, мало фруктів, а ціни такі високі, що коли вперше пройшовся супермаркетом – очі полізли на лоб. Та й українська мова – остання з європейських мов, які я вивчатиму. Повернусь в Китай, там застосовуватиму свої знання на практиці.
- Важко вчити українську?
- Дуже. Найбільше проблем із займенниками – я, мені, мене, ти, він, вона, їй, йому. Як це можливо вивчити?! В китайській нічого не треба змінювати. Наша мова більше схожа на малювання і насправді не така важка, як здається.
- Куди б ви порадили з’їздити українцю в Китаї?
- До Гон-Конгу. Дуже велике місто. Ні, навіть більше ніж просто велике. Не можу підібрати слів, щоб описати всю велич цього міста. Найкраще туди. Там можна відчути всю силу Китаю. І не обов’язково для подорожі знати китайську, англійською вас зрозуміють скрізь – навіть у звичайній крамниці.

(Уманський державний педагогічний університет імені П.Тичини,

факультет української філології

12 група)


      Також Пен розповів, що саме в Умані змінив своє ставлення до релігії, почав вірити в Бога і жити за будиськими заповідями. Китаєць запевнив, що коли читає книги про Будду, отримує насолоду і духовне збагачення, навіть забуває про їжу. Для нього достатньо шматка хліба з молоком. Однак, коли у гуртожицькій кухні побачив, як студентка готувала рис, його здивуванню не було меж.
- Як можна кидати у рис масло і смажену цибулю?! Для чого колотити рис ложкою, поки він вариться? Зовсім інший смак! Не такий, яким має бути насправді. Запрошую друзів до себе на вихідних, приготую справжній рис і рибу по-китайськи! Заодно і познайомляться з китайською культурою ближче!


Підготувала Дар’я Дяченко

2058

 

Коментарі


 

Для того щоб написати коментар потрібно авторизуватися. Немаєте аккаунта? Зареєструйтесь зараз