Уманчанка робить мистецтво з риб’ячих кісток. Жінка зі звичайних кісточок карася чи окуня створює цікаві композиції з квіті чи силуети тварин, пахів та комах.

Стіни уманчанки Лідії Ужвій завішані картинами з кісток звичайної морської чи річкової риби. Вже не перший рік саме рибні хребти для майстрині –матеріал для творчості. Першу картину «Лісовий букетик» жінка зробила 20 років тому. На сьогодні пані Лідія має більше сотні композицій. Про особливості свого незвичного заняття Лідія Ужвій розповіла кореспондентам «Умань.Інфо».

Першу картину «Лісовий букетик» жінка зробила 20 років тому.
— То випадково почалося, за вечерею.  Якось приготувала чоловікові юшку з великого коропа. Доки їли, кістки клали окремо, — розповідає Лідія Степанівна. —. Я випадково виклала на столі квітку з кісток. Чоловік із подивом пізнав у ній троянду, і радо додав:- «То ти в мене художник!». І з того часу мене зацікавила техніка створення композицій із кісток риби на темному тлі.
Каже, творчість любила завжди. Та повністю присвятила себе їй лише  з виходом на пенсію. Нині майстриня навіть розробила спеціальну методику, як правильно варити рибу, щоб кісточки не втрачали міцності. Спочатку жінка приварює рибину, щоби кістки міцні були, не кришилися.
- Далі вимочую в пральному порошку, щоби побіліли. Промиваю під проточною водою, сушу, сортую за розміром і формою, а потім викладаю їх пінцетом на чорне полотно і кріплю клеєм ПВА. Маю з десяток коробок із кістками.
 

Кожна з картин художниці має свій сюжет, розповідає свою історію. Серед друзів-однолітків мало хто розуміє захоплення Лідії Степанівни творчістю, а вона і не переконує нікого, просто по-іншому не вміє жити.
- У мене не одноразово питали дивлячись на картини в рамках, «А, що воно тобі дає?» Я не знаю як можна пояснити, коли ти не спиш до третьої ночі, і замість втоми відчуваєш безмежне задоволення та насолоду від  натхнення яке не полишало весь цей час. Коли з нічого створюєш, щось. Я можу безкінечно цим займатися — викладати кісточку так, щоб знайти правильну позицію. Маленьку композицію за день могла викласти. Частіше за все спочатку придумую  сюжет, а потім  викладаю картину. І чим довше я думаю про роботу, то швидше її потім створюю.

Лідія Степанівна переконана : пенсія – не привід опускати руки. І Попри свій поважний вік вона веде активний спосіб життя: багато часу приділяє творчості, спілкуванню з друзями та близькими та час від часу рибалить.
-Я все життя мало спала. Мало їла і багато рухалася. Ніколи не шукала перспективної роботи, захоплень та людей, але доля сама дарувала це мені.  Наприклад, зі своїм першим чоловіком Варфоломієм Шкільнюком жінка познайомилась у Жашкові, - пригадує. - Ми грали у одній виставі. По сюжету п’єси мені треба було його допитати. Тоді ні образ фашиста, ні сам актор мені не сподобалися, - сміючись говорить пані Лідія.  За фахом я викладач. Це дуже творча професія. Я любила свою роботу. Окрім того, охоче вивчала мови, нині володію п’ятьма. А за часів радянського союзу навіть писала російсько-грецький словник. І вже домовилася із московським видавництвом про друк. Та розпад СССР не дав реалізувати задумане, - пригадує.

Виїхала з України, бо не прийняли до комсомолу.

У 1947 році пані Лідія з майбутнім чоловіком переїхала до Кишинева, де вступила статистичного технікуму.
- Після того як мені відмовили у вступі в комсомол я забрала документи зі школи. Образило те, що аргументом для неї став мій дідусь. Його розстріляла радянська влада 1937-го за націоналізм. Мені було 6 років, — згадує Лідія Степанівна. — До нас серед білого дня прийшли хлопці в темних шкірянках. Розмовляли з дідусем, а потім зірвали зі стіни портрет Шевченка й почали топтати його. Забрали дідуся під руки. Де розстріляли дідуся? До цих пір не знаю.

Достатнього довго Лідія Степанівна працювала в Кишиневі, проте згодом повернулась на Україну.
В Умані вийшла заміж вдруге, коли познайомилась з уманчанином В’ячеславом Ужвієм. Другий чоловік майстрині викладав історію в Уманському педагогічному училищі.
 

Довідка:Таке заняття зовсім не нове і колись було досить популярне. Наприклад, у Великобританії в XVII сторіччі в крамницях продавали іграшкові набори для дітей, як зараз у нас — конструктори чи мозаїки, але з риб’ячих кісток, намистинок і подібного краму. А в Единбурзі, в королівському музеї навіть висить картина невідомого художника «Кошик квітів із пікші» (пікша — це така риба сімейства тріскових). Припускають, що це мистецтво родом із тих часів, коли знаряддя праці і прикраси робили з кісток.

                                                                          текст і фото Наталка Подуст