Таємничу історію вписала в життя Котовського наша Умань. Тут буйний бритоголовий командир червоних нарешті надовго осів, тут командував кінним корпусом. Звідси й поїхав у відпустку на море під Одесою, де його життя обірвали кулі вбивці...

Нічні постріли

Улітку 1925 року сім'я Котовських приїхала в радгосп Чабанка під Одесою – це була перша й остання відпустка в житті комкора. Із вагітною дружиною і маленьким сином Котовський жив у будиночку на узбережжі, купався в морі та грав у модний тоді крокет. Хоробрий кавалерист-рубака, якого в боях оминали ворожі кулі й шаблі, не знав, що вже зовсім поруч ходить його смерть...
Того вечора, 6 серпня, Григорія Івановича запросили на «піонерське вогнище» до сусіднього піонертабору. Потім він повернувся додому, але кілька червоних командирів, які відпочивали по сусідству, запросили бойового побратима відсвяткувати від'їзд (наступного дня Котовський мав повертатися до Умані). За столом комкор із дружиною Ольгою посиділи до третьої години ночі й збиралися вже йти до свого будиночка, але Котовського затримав знайомий зі столиці, який щойно під'їхав. Дружина Котовського пішла сама. Вона саме стелила чоловікові постіль, коли на вулиці один за одним пролунали три револьверні постріли. Вибігла на вулицю і побачила, що її Григорій лежить на землі – могутній кавалерист миттєво помер від однієї з куль, яка потрапила в аорту. На постріли збіглися сусіди, допомогли занести тіло до будинку. Усі кинулися шукати вбивцю...

Господар повій  і вбивця  славетного командира

Убивця з'явився сам. Причому тієї ж ночі. Він забіг до будиночка, впав на коліна перед Ольгою Котовською і почав битися в істериці: «Це я вбив командира!» У відповідь Ольга, якій здалося, що вбивця хоче зайти до кімнати її сина, крикнула: «Геть, негіднику!» Уранці вбивцю схопили. Зайдер Мейер (на прізвисько Майорчик) і не намагався втекти – більше того, під час слідства й на суді цілком визнав свою провину.
Ким же він був? До революції Зайдер утримував найелітніший будинок розпусти в Одесі. Його повії не залишилися без роботи й за часів правління Тимчасового уряду. І тільки більшовики, які заявляли, що жінки й так усі спільні, позбавили Мейера прибуткового бізнесу…
Із Котовським Мейер познайомився у 1918 році в кращих традиціях пригодницького кіно: переодягнений у форму денікінського капітана, Григорій заскочив до нього й попросив заховати після нападу на штаб контррозвідки Денікіна. Уночі бесарабський герой пішов від Мейера, на прощання сказавши: «Я ваш боржник...» Про борг Мейер нагадав тоді, коли прикрили його «веселий бізнес» – і Котовський зробив колишнього помічника бандита Мішки Япончика та «начальника» одеських вуличних дівиць начальником охорони Перегонівського цукрозаводу поблизу Умані. У день убивства Зайдер при-їхав до Чабанки, де відпочивав комкор, персональним авто Котовського, на якому Григорій Іванович мав повертатися до Умані...

Тільки версії....

У суді (який відбувся чомусь лише через рік) Мейер висунув версію: командира вбив тому, що той не підвищував його по службі. І суд, що проходив за зачиненими дверима, прийняв цю версію як остаточну. Зайдеру присудили всього 10 років позбавлення волі. Цікаво, що з вироку зникли звинувачення у співпраці з сигуранцою – румунською спецслужбою, які пре-д'являлися Зайдеру в ході слідства і навіть уже на самому суді – у звинувачувальному вироці прокурора. Подальша доля ув'язненого Мейера ще дивніша. У Харкові, де відбував покарання колишній господар будинку розпусти, він став завідувачем тюремного клубу, отримавши право... вільного виходу в місто. Потім сталося взагалі неймовірне: через три роки (у 1928-ому) вбивцю героя громадянської війни випустили на волю «за зразкову поведінку»!
Справжній вирок убивці свого командира винесли кавалеристи-котовці Стригунов, Вальдман і третій, прізвище якого історія не зберегла. Тіло Мейера знайшли на залізничних рейках харківського вокзалу, де він після звільнення працював зчіпником вагонів...
Цікаво, що після страти її виконавці не постраждали – їх ні-хто не шукав. Із загибеллю Мейера зник єдиний свідок, який міг підказати справжню причину вбивства... Загальновідомий факт: відразу після повернення з відпочинку до Умані Котовський мав виїхати до Москви, щоб стати заступником наркома Фрунзе. Після загибелі Котовського вражений цим Фрунзе зробив запит на документи слідства. Але у жовтні того ж року комкора змусили лягти на операцію з приводу виразки шлунка, якої в нього практично не було. Фрунзе дали посилену дозу хлороформу (при тому, що всі знали – у наркома хворе серце). Фрунзе помер просто на операційному столі...
У 1936 році, на з'їзді дружин комскладу Червоної Армії у Москві, до Ольги Котовської підійшов маршал Тухачевський і, пильно дивлячись їй у вічі, сказав, що є польський офіцер, який стверджує: Котовського вбила сама радянська влада. Пізніше Тухачевського, як і багатьох інших командирів, теж знищать. Котовським і Фрунзе тільки починався страшний список репресованих полководців...