У 50-х роках уряд Східної Німеччини заявляв, що американці скинули над територією країни картопляних шкідників - колорадських жуків, аби підірвати продовольчу безпеку країни. Було це правдою чи прикладом пропаганди часів "холодної" війни?

23 травня 1950 року фермер Макс Трогер помітив, як над селом Шонфельс, поблизу Цвікау у Саксонії, кружляли два американські літаки.

  Наступного ранку, згідно із інформаційним повідомленням уряду Східної Німеччини, фермер був шокований тим, що його поля були просто вкриті колорадськими жуками, комахами, що можуть знищити посіви картоплі.Вперше цього жука описали у 1824 році, а коли наприкінці XIX століття його завезли до Європи із імпортованою зі США картоплею, "колорадців" назвали найбільшою загрозою європейському сільському господарству.

Та чи, дійсно, США навмисно скидали колорадських жуків на картопляні поля Східної Німеччини, аби знищити врожай та підірвати відновлення економіки держави, що встала на шлях розвитку після війни?

"Шестилапі посланці імперіалістичної агресії"

Преса соціалістичної Німеччини писала про низку випадків, коли спочатку над якимись територіями бачили американські літаки, а потім на полях з'являлися цілі хмари колорадських жуків. Політики робили промови про "шестилапих посланців американської агресії", а уряд навіть зробив доповідь про "кримінальний напад американської імперіалістичної воєнщини на харчові запаси країни".

І країна почала справжню мобілізацію проти агресорів.

Розпочалася велика пропагандистська кампанія - брошури, плакати, статті у пресі. Скрізь колорадських жуків зображували як маленьких американських солдатів у формі та чоботах. Їх називали Amikafer - "жуки-янкі".

  Школярів з усієї Східної Німеччини після уроків відправляли у поля - руками збирати "колорадців".

"Нам казали, що колорадські жуки - це шкідники, які можуть зіпсувати увесь врожай", - каже Інго Матерна, якій тоді було 18 років.

"Ми йшли вздовж рядків картоплі і намагалися зібрати якомога більше жуків. Це могло бути 20 чи 25 на день. Ми складали їх у відра чи скляні банки, а потім їх знищували. Особливо небезпечними були личинки, бо вони їли більше за жуків", - розповідає Інго Матерна

"Личинки були також найгіршими, бо були м'якими на дотик, а ми збирали їх голоруч, бо гумових рукавичок тоді не було. Дівчата особливо боялися їх... Хлопцям теж було не дуже приємно, але що нам було робити?" - згадує мисливець на жуків.

Німецькі школярі збирали жуків та їхні личинки руками

Колорадські жуки були поширені у Німеччині ще до війни, каже Ерхард Гайсслер, експерт з питань біологічної зброї у Центрі молекулярної медицини імені Макса Делбрука, який вивчає застосування комах-шкідників.

Але у 1950 їхня кількість на полях у Східній Німеччині, дійсно, дуже зросла. Проте, крім атаки американських імперіалістів, для їхньої появи на полях могли бути і інші причини.

"У селян не було достатньо пестицидів, бо їх недостатньо виробляли на той час, а те, що вироблялося, одразу ж надсилалося до Радянського Союзу", - розповідає вчений і додає:

"Також не було достатньо технічних порад селянам щодо використання пестицидів, та й мотивація до роботи серед селян була дуже низькою. Багато чоловіків, що були солдатами під час війни, на цей час все ще залишалися у Радянському Союзі як полонені".

Водночас багато східних німців вірили, що за поширенням колорадських жуків стоять американці.

"Я знаю, що багато людей похилого віку, особливо серед селян, були впевнені, що жуків із літаків скидали американські імперіалісти", - каже пан Гайсслер.

Проте 18-річний Інго Матерна був іншої думки.

"Ми взагалі не ставилися до цього серйозно", - каже він.

Навіть незважаючи на відразу до збирання жуків вручну, він та його друзі не ставилися до їхнього існування, як до "капіталістичної змови".

"Ідея, що це американці підкидають нам їх, звісно, була нісенітницею", - каже пан Матерна.

Але це були часи початку "холодної" війни, коли недовіра між Заходом та Сходом постійно зростала.

Для Інго Матерни, який записав свої спогади в рамках національного проекту "Пам'ять народу", це була ще одна можливість уряду Східної Німеччини звинуватити американців у ще одному злочині.

"Деякі з цих історій були правдою, але деякі, напевне, ні. Історія із колорадськими жуками, напевне, не була правдою", - каже він.

Картопля - перший хліб

Яким би не було походження жуків, вони були серйозною загрозою німецькому сільському господарству.

"Картопля була головною стравою, яку тоді їли східні німці", - каже Ерхард Гайсслер, який виріс у Лейпцигу.

"Мої батько і мати разом зі мною могли розділити одну картоплю на сніданок. І тому ми були приголомшені, коли повідомили, що весь врожай картоплі під загрозою знищення", - каже науковець.

Інго Матерна також пригадує важливість знищення жуків.

"Ми щойно пережили Другу Світову війну. Я особисто жив під чотирма окупаційними силами. Ми пережили багато чого, - каже він. - Тому, коли з'явилися колорадські жуки, ми просто мали їх знищити, аби у нас було достатньо картоплі, щоб пережити зиму. Все було дуже просто".

Колорадські жуки - біологічна чи пропагандистська зброя?

Сама ідея скидання жуків з літаків не така вже й нереальна.

По-перше, американські літаки у той час, дійсно, досить часто літали дуже низько над територією Східної Німеччини, доставляючи вантажі до Західного Берліна.

По-друге, на той час низка урядів вже розглядали можливість використання колорадських жуків як біологічної зброї. Хоча, як каже науковець, він не знайшов свідчень того, що десь ці наміри були втілені в життя.

Наприклад, британці навіть розглядали можливість завезення колорадських жуків до Німеччини ще під час Першої Світової війни. І, хоча Адольф Гітлер заборонив активні дослідження щодо використання біологічної зброї, невелика група німецьких вчених, все ж таки, зробили кілька експериментів зі скидання спеціально виведених колорадських жуків із літаків на картопляні поля у 1943 році. Проте згодом від цієї ідеї відмовилися.

У 1950 році міністерство сільського господарства Східної Німеччини навіть створило доповідь, присвячену інформації про скидання колорадських жуків із американських літаків над німецькими полями. Ця доповідь містила також і свідчення очевидців, і оцінки експертів.

Проте ці "експерти" до часу укладання доповіді ніколи не опікувалися питаннями колорадських жуків чи інших шкідників, каже Ерхард Гайсслер, а укладачами доповіді були, переважно, не науковці, а політики.

Відтак, підсумовує науковець, вся ця історія більше скидається на спробу пояснити власну нездатність тодішньої східнонімецької влади подолати колорадських жуків, а також зайвий раз кинути тінь на ворогів-американців.

Він вважає, що уряд НДР і сам не вірив у історію з "імперіалістичними агресорами".

"Вони не були дурними. Вони просто мали політичні переконання, і вони усвідомлювали загрози "холодної" війни", які зростали. Але вони не вірили власній пропаганді. Отож, у історії про жуків-янкі немає фактичного підґрунтя", - каже науковець.