Незважаючи на те, що минуло 22 роки з тих пір, як Україна проголосила себе незалежною, частина політиків і досі мріє повернути часи СРСР. Чого вартий пройдений шлях славетних співвітчизників, які у 90-х боролися за виживання разом з усіма.

Референдум за незалежність України стався тільки в кінці 1991 року. Від самого початку цей рік був тривожним - чого варта саме лише Павлівська реформа. "У січні, міняючи старі на нові купюри, за одну ніч у моїх батьків та решти громадян із червоними паспортами вкрали 14 мільярдів карбованців", - згадує журналістка Юлія Дячук. "По суті, це був перший широкомасштабний акт відбирання грошей у радянських громадян", - коментує експерт Ерік Найман. Реформа не викликала жодного, навіть мінімального, бунту. За старою звичкою, люди, замість мітингів, стояли у чергах. На полицях магазинів не було нічого, крім консервів і морської капусти . В ЖЕКах видавали талони навіть на сірники та сіль.
Сьогодні, сидячи у власному ресторані, співаку Олегу Скрипці важко пригадати, що він тоді їв. Йому було 27, він уже співав за кордоном і міг ігнорувати талонну систему.

"Я їх лишав в ЖЕКу, просто не забирав, за це мене дуже шанували і любили в ЖЕКу, і коли я приходив, там на мене молилися", - говорить співак. Нині дуже важко пояснити дітям, що таке дефіцит в магазинах. Гуморист Володимир Моїсеєнко згадує ті часи і як складно було десь купити харчі.

"Найголовніше слово було не "купити", а "дістати", тобто я не купив, я дістав. Якщо у тебе є знайомий вантажник в овочевому магазині - ти король, а якщо у тебе є знайомий вантажник в меблевому магазині, то ти тричі король", - розповідає гуморист. А от лідеру УДАРу, спортсмену Віталію Кличку в 91-му було 20. Він пригадує, як під час путчу усій молодіжній збірній з боксу запропонували політичний притулок, і як з першої поїздки до США він привіз молодшому братові найголовнішу американську мрію.

"Бутилку Coca-cola", - говорить Кличко.

Свободівець Олег Тягнибок у 91-му був студентом-медиком. Поруч із розмовами про незалежність він згадує і страшенну бідність тодішніх українців.

"Я ходив по сусідах і позичав 20 копійок, щоб молока для дитини купити", - зазначає політик. 

Тоді корабель СРСР уже йшов на дно, виживали завдяки мистецтву винахідливості. Народна артистка Ніна Матвієнко і досі час від часу пере одноразові кульочки.

"Ми їх ще сушимо", - говорить Матвієнко. Артистка Ольга Сумська тоді працювала в театрі, і як і кожна радянська жінка, страшенно економила косметику.

"Якщо вже не залишалося в нас помади, то на сірничок, сірнички завжди у сумочці", - розповіла Сумська. Разом із французькими парфумами найбільша мрія тодішніх модників були джинси. У той час, коли всі їх виварювали, дизайнерка Оксана Караванська терла пемзою і білизною. У 91-му вона відкрила у Львові перше приватне підприємство і відчула смак свободи.

"Я можу поїхати за кордон, я можу робити те, шо хочу. Я не зобов'язана працювати на якомусь дурному державному підприємстві і бути дизайнером - ні для кого і ні про що", - згадує дизайнер Оксана Караванська.

Ледь не єдиною втіхою тодішньої середньостатистичної жінки був хіт 91-го - про Багатих, які теж плачуть. Вулиці порожніли, мітинги і черги розбігалися, а люди поспішали до телевізорів.

"Іро, піди витруси килим, піди витруси доріжку, а я - мамо, дай я додивлюся Маріанну", - згадує співачка Ірина Білик.

Відтоді минуло вже багато років, і тепер українці замість прати поліетилен, борються з ним, а черги в магазинах - замінили автомобільними заторами.