Аграрники в розпачі, дачники, городники Черкащини розводять руками: щось не те коїться в природі. Вона все більше розходиться з календарем: літо починається весною, а зима більше схожа на осінь. Тож те, що пишуть на пакетиках з насінням, уже «не діє»: доводиться і раніше сіяти, і раніше розсаду на город переселяти. Сільгоспвиробники також перенесли строки сівби: якщо раніше озимі зернові сіяли в першій декаді вересня, то зараз у другій, а то й значно пізніше: була б волога, а тепла вистачить.

Останні років зо три без поливу вже навіть картоплю неможливо виростити. Та що городина — навіть молоді деревця, варто одну суботу їх не провідати на дачі й не залити, опиняються на межі життя і всихання.
Попри начебто тепліші зими (кілька років тому під Новий рік можна було збирати гриби в лісі), тепер бувають надто люті морози. І ось уже котре літо підряд нас виснажує люта спека: помідори, перець, баклажани висять на кущах попечені. Полуницю у серпні, як радять довідники, вже не розсадиш, — грунт як асфальт…

Ми і світ

Система вийшла з рівноваги, каже директор Інституту геологічних наук НАН України Петро Гожик. За останні п’ять років у світі сталися помітні кліматичні зміни, і це не оминуло нас: ось уже в дельті Дунаю у грудні зеленіє очерет, на Одещині з’явилися шакали, на Київщині — безкрилі водомірки з тропіків. А сонечко-арлекін, яке завезли в теплиці для боротьби з тлею, почало масово розмножуватись, знищувати інші види сонечок, пошкоджувати фрукти та кусати людей...
Є різні теорії причини глобальної зміни клімату, від поширеної — про парниковий ефект, до рукотворної. Так, 20 квітня 2010 року в Мексиканській затоці стався вибух на нафтовій вишці й витікання нафти — за різними даними, більше трильйона літрів. Щоб її зв’язати, уряд США закачав 500 мільйонів літрів корекситу та інших хімічних реагентів, що змусило опуститися нафту на дно — саме туди, де протікає головний регулятор температури на планеті: тепла течія Гольфстрім.
На 20 відсотків ця течія втратила свою силу,  стверджує Петро Гожик.
Що ж очікує світ? Британія, Швейцарія, Австрія, Німеччина, північні райони Франції, Бельгії, Монако, Ліхтенштейну, Люксембургу, Голландії потерпатимуть від сильних морозів та снігопадів узимку. У той час як жителям Греції, Італії, Іспанії, півдня Франції, Мальти, Словенії, Чорногорії, Хорватії, Боснії і Герцеговини, Албанії, Португалії слід готуватися до аномальної спеки, посух та нестачі питної води, прогнозують учені.

На Черкащині змістилися сезони

Утім, поки фахівці сперечаються, чи затопить через 50 років Азовське море частину Криму, і чи покриють Скандинавію льодовики, метеорологи фіксують реалії. Як повідомляє начальник Черкаського обласного гідрометцентру Віталій Постригань, середня річна температура повітря в нашій області становила: у 1881-1960 роках — 7,3°, 1961-1990 — 7,7°, 1986-2005 — 8,2°. Тобто за 64 роки зросла на 1,4°. А починаючи з 2006 року, середня річна температура повітря була на 1-2° вище кліматичної норми.
При цьому потепління клімату в області чітко простежується з 1988 року.
— Починаючи з 2000-го, восени помітна тенденція підвищення температури повітря в більшості років на 1°, а торік — і на 3°, — констатує Віталій Постригань. — Як наслідок, тривалість зимового періоду — з температурою повітря нижче 0° — скоротилась на два тижні.
Що літа стало більше, це черкащани помічають: «Після холодного березня стрімко настає спека. То холодно — насіння не сходить, то уже вологи нема — скаржаться дачники й городники. Бездощів’я у нас бувало, недаремно є приказка: один дощ у травні — і агроном не потрібен. Але щоб так, як цього року сушило...»
Вересневі дощі тільки-но почали виправляти ситуацію:
— На Черкащині за 15 днів вересня цього року випало одна-дві місячні норми опадів, — констатує Віталій Постригань.
Останніми роками ми потерпаємо й від інших стихійних явищ природи: потужні вітри, снігопади, зливи, град таких розмірів, якого раніше не бувало, —  це теж нові риси погоди Черкащини.
—  Збільшення інтенсивності та повторюваності небезпечних, стихійних метеорологічних явищ і екстремальних величин кліматичних параметрів відбувається через потепління клімату, — пояснює Віталій Постригань.

Росте оцтове дерево у мами на городі

Повіяло півднем — тепер сій дині, кавуни. Дехто з земляків уже тягне на пробу в теплицю, а то й на город, саджанці екзотів — як-то інжир, мандарин, гранат, банан.
Картинки за тином теж не те що років двадцять тому. На наші м’якенькі спориші й калачики, «берізку» та грицики наступають чорнощир і амброзія. З’являються серед звичних для ока лапаті рослини, які наче вирвалися на волю з теплиць або схожі на вазони, що втекли на грядку з підвіконня. Приживаються рослини-колючки — раніше такі ми бачили тільки в приморських степах Півдня.
Як змінюється рослинний світ Черкащини, бесідуємо з Вікторією Осипенко, кандидатом біологічних наук, доцентом кафедри біології та біохімії Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, і з Олександром Спрягайлом, старшим викладачем кафедри екології та агробіології цього ж закладу.
— У нас в області спостерігаємо більшу континентальність клімату, — зауважує Олександр Спрягайло. — І рослинність на це реагує.
Візьмімо дерева: з екзотичних у Черкасах стрімко поширюється оцтове дерево. Біля обласного драмтеатру можемо побачити айлант найвищий (ясен китайський) — під ним густі молоді, готові «пороти» по місту далі, пагони. Наші клени у лісах витісняє клен американський (листям схожий на ясена). Після війни його висаджували уздовж доріг як швидкоростучу породу, яка добре переносить забруднення.
Змінюються навіть екосистеми. Наприклад, раніше в лісі не бувало абрикос. Присутня нині навіть у соснових лісах акація біла. З одного боку, вона корисна: прекрасно закріплює схили, меліоратори мало не моляться на неї. Скажімо, саме акація уберігає Чернечу гору від осування, та й загалом протистоїть на Канівщині, де висока яружність, процесам ерозії. Але вона захоплює і великі рівнинні території. А дуб червоний? Якщо раніше лісівники за його насіння мало не билися, то тепер він викликає занепокоєння — дає неймовірний самосів.
На городах і дачах також немало пришельців, про них розповідає Вікторія Осипенко:
— «У мене на городі росте пальма, з отакенним листям», — розчепіривши пальці, пояснювала мені дачниця. Насправді так потужно у нас розвивається нині рицина. Швидко поширюється і лаконос американський, отруйна рослина з Кавказу: соковитий кущ з лапатими листками та китицями чорних ягід. Обабіч доріг усе частіше трапляється ваточник сирійський. У багатьох країнах він культивується як кормова, медоносна рослина. А у нас це карантинний організм: ваточник має високу енергію росту, тому якщо з’явиться в полі — посяде будь-яку культуру, і рахуй втрати врожаю. Засіває городи злинка канадська (її українці назвали «заткнигузно» — за протипроносну дію). Захоплює пустирі, узбіччя, цвинтарі золотарник канадський: його кам’янистий корінь не те що висапати — викопати буває нелегко.
У парку 50-річчя Жовтня та біля лікарень у Соснівці під деревами наші види бур’янів витісняє представниця бальзамінових — розрив-трава дрібноквіткова (одна з народних назв — «не-чіпай-мене»). А про цю рослину кажуть: от якась лобода не така стала, гостролистіша. Насправді це теж гостя з півдня — лутига татарська.
З’являється багато алергенних рослин — та ж амброзія полинолиста (до речі, її завезли до нас як лікарську рослину). Поширюється чорнощир — він теж спричинює алергійні полінози, — наводить перелік Вікторія Вікторівна.
На фоні погодних змін ускладнює життя «рідним» рослинам і господарська діяльність людини.
— Чим погано, що у нас з’являються нові рослини?
— Значна частина традиційних для України також колись до нас прийшли: 33 відсотки  — з Середземномор’я, 14 — з Америки, решта — з Азії, навіть із пустель, тропіків і субтропіків. Не місцеві, приміром, щириця й лепеха, цикорій і галінсога.
Але рослини-чужинці агресивні й дуже плодючі, окрім того, кожна створює навколо себе фітогенне поле, яке пригнічує розвиток конкурентів, — наголошує Вікторія Осипенко. — Тож  пришельці стрімко захоплюють великі території, потісняючи «аборигенів». З цих місць зникають комахи й тварини, які тут жили й харчувалися звичними рослинами. Навколишнє середовище збіднюється.
Це неминуче викличе зміни екосистем, і не завжди ці зміни на користь людині.