"Прочитав  спогади очевидців про Голодомор. Вирішив поділитися своїми, адже й мені довелося пережити цю страшну трагедію. Ті голодні роки закарбувалися в пам’яті, ніби й зараз їх бачу", - пише в "Уманську зорю" В.Случ.

Продовжує:

"Я – з Танського. Мені у 1933 році було шість. Пригадую зиму. Їсти було майже нічого. На полі стояли кагати з картоплею. Зимою їх розкривали, картоплю збирали і підводами вивозили кудись. Батько і мати ходили туди на роботу та приносили мерзлу картоплю, яку дозволяли брати з країв кагату. Варили її. На смак вона була солодка. Взяти хорошу картоплю не можна було, бо забороняв наглядач.

Якось зимою в колгоспі здохла коняка. Батько працював виконавцем у сільраді. І його послали наглядати за похованням коня на цвинтарі для худоби. Батько і чоловіки, які ховали,домовилися прийти вночі, відкопати і поділитися кониною. Додому приніс два стегна, то ми довго ними ласували.

Хата в нас була під соломою. Горобці та інші птахи на ніч ховалися в стріху і в купу соломи на подвір’ї. Батько брав фатку для риболовлі і ловив нею горобців та ворон.Трохи було буряків в ямі, яку ми ретельно маскували. Так зиму перебились. Як сніг розтав, то батько ходив до річки, щоб щось упіймати. Риба, жаби, черепашки – усе йшло в їжу. Як з’явилися трави, рвали лободу, листя з липи, цвіт акації, копали коріння лопухів.

Неподалік від нас хат через п’ять організували майдан у куркульській хаті. Я ходив туди, там давали суп із чечевиці і шматочок хліба. Суп я з’їдав, а хліб приносив батькові. Одного разу зайшов до хати, а він лежить на долівці, на соломі. Я поклав окраєць хліба біля нього, подумав: проснеться та й з’їсть. Ввечері мати повернулася з поля. А батько лежить неживий.  І хліб біля нього. .. Приїхав їздовий. Батька замотали в рядно поклали в грабарку. І повезли на цвинтар.

За нами жила Лекера Рябокінь з двома хлопцями. Вище них, над яром, жив Астис Царюк з дружиною Анною. Астис весною помер. Анна залишилася сама. Одного разу Лекера десь узяла картоплі. Почистила, а шкаралупи викинула на подвір’я. Анна Царюкова ішла і побачила ті шкаралупи. Підійшла до них і давай їх чистити та їсти. Я саме прийшов з майдану додому. Побув в хаті. Потім вирішив знову піти на майдан. Вийшов на дорогу, Анна мене побачила, почала звати. Я помітив, що вона сидить з ножем, кинувся тікати. Вона – за мною. Поруч був струмок. Я до нього добіг, перепригнув на той бік, побіг скелею до майдану. Вона ж до струмка добігла  зупинилась. Ввечері розповів матері. То вона з нею сварилась. Анна була дуже пухла, невдовзі померла. Хата її стояла порожньою.

Хоча їсти не було майже нічого, але податками обкладали. Наша сусідка Степанида Шевчук з двома дітьми не змогла віддати податки, то її розкуркулили. Їх з хати вигнали. Туди поселився Кузьма Яремчук, голова колгоспу.
               

 «Уманська зоря », №27 від 5 липня 2013 року