Фотограф уманського дендропарку «Софіївка»  Галина Сівко називає себе щасливою людиною, адже  її хобі співпадає з роботою!  Свій кар’єрний шлях фотомитця жінка розпочала ще у 16 років… Саме тоді батько на день народження подарував їй перший фотоапарат  FED3. Спочатку вона ловила моменти із життя рідної Умані – на її знімках були знайомі та незнайомі обличчя міста, його місцини та вулички у різні пори року…  Нині кожна фотографія жінки - історія взаємозв’язку часу та простору…

Із художньої школи у фотогурток.

- У дитинстві дуже любила малювати. Ходила у художню студію при міському будинку культури. Поряд із студією був гурток юних фотографів, - розповідає жінка. – Я час від часу заглядала «за лаштунки» фотогуртка. Якось навіть попросила батька купити мені фотоапарат. Але отримала нові пензлі, фарби та альбоми.
За кілька років батьки все-таки купили Галині фотоапарат.
- Мабуть, було дуже помітно, що я всерйоз «захворіла» фотографією. І на 16-річчя батько купив мені FED3, - згадує. – Тоді ж пішла на гурток фотолюбителя і там два роки, день в день, навіть у вихідні була. По закінченню отримала грамоту, як кращий студійник.  З тих пір із фотоапаратом я нерозлучна. І той найперший мій FED3 досі бережу.
Пані Галина зазначає: спочатку це було хобі. Але з часом це стало вже чимось більшим, ніж просто захоплення.
- Я зрозуміла, що без цього не уявляю свого життя. Адже отримувала задоволення від зйомки.

Діти, літаки і … «Софіївка»

Навчаючись в Одесі на технолога Сівко познайомилась із молодим льотчиком. Вийшла заміж та… переїхала із чоловіком у Середню Азію.
- Від нашого Будинку до аеродрому було далеко. Чоловік багато літав, був гарним фахівцем, - згадує.. – І поки чоловік був на службі, я фотографувала. У кадр попадало все – люди. пейзажі, побут, архітектура. Та найбільше мені подобалось знімати злети літаків  та їх польоти. А коли народились діти – почала фотографувати їх. Проте там, в Азії, дуже сумувала за нашим парком.
У кінці 70-х років сім'я повернулась до Умані.
- Я влаштувалась працювати лаборантом у школу №5. При ній був фотогурток і коли посада  керівника гуртка стала вакантною – мені запропонували навчати дітей фотомистецтву. Довго думала, але погодилась. Разом з дітками і фотографували, і проявляли знімки. Усі новинки зі світу фотоіндустрії дізнавались із журналу  «Радянське фото». Я його завжди виписувала.

Відчувала: наслідки стихії стануть історією парку

Після повені у квітні 1980 року, коли в Умані прорвало дамбу на Третьому ставі і потік води майже повністю «змив» центральну частину парку, жінка фотографувала усі наслідки стихійного лиха. Відтепер ці світлини, зроблені на  фотоапарат «Київ4», - історія.
- Відчувала –треба фотографувати. Це був жах –повалені дерева, мости, багато намулу. Коли пробиралась крізь центральну частину парку, що постраждала найбільше – було страшно, що це все сталось фактично за одну мить. Проте  люди настільки одразу відреагували і почали відновлювати парк, що  сумнівів не виникало – «Софіївку» відновлять. І адміністрація парку, і підприємства міста, і просто мешканці Умані щоранку приходили до центрального входу, і всі починали працювати. Моя донька тоді ходила в перший клас школи №13, я пам’ятаю, як їх семирічних малюків вели теж в парк з віничками. І діти підмітали.

Із 1996 року Галина Сівко працює штатним фотографом дендропарку «Софіївка».
- Коли йшла підготовка до 200-річчя парку мене тоді попросили допомогти сфотографувати роботи з реконструкції, які велися. Роботи було багато… Працювали всі, аби встигнути до святкування, а тому з роботи додому повертались вже затемна. – розповідає фотограф. – За кілька місяців по тому мені запропонували працювати  в колективі парку. Я погодилась. І вже 17 років вже веду фото історію «Софіївки», фіксую всі зміни, що тут відбуваються. І можу сказати із власних спостережень, що парк дуже змінився… Став благороднішим та дуже доглянутим. Видно, що кожен кущик тут бережуть, кожну алейку доглядають.
Жінка фотографує дендропарк у різні пори року, у різний період доби… Фіксує усіх знаменитих гостей «Софіївки». Історію парку за ці 17 років тепер можна прочитати по її знімках.
- Зафіксувала усі зміни, бо знаю, що сьогоднішні зміни вже завтра стануть історією. Найголовніше у моменті фотографування -  зробити гарну світлину якраз в той момент, коли тебе переповнюють емоції від споглядання того чи іншого пейзажу.

Чорно-білі фото «проймають» до глибини душі

Фотограф зазначає: навіть з появою кольорових знімків їй вже ж до душі більше чорно-білі.

- Це насичені фото. Вони передають не просто картинку, а її характер та особливості. У чорно-білій світлині стільки тіней, напівтонів та емоцій. У кольоровій цього бракує… вона не передає ту м’якість та красу… Кольорова фотографія – яскрава та гарна картинка, у ній мало прихованого змісту вкладеного автором. Окрім того, чорно-біле фото - це класика жанру, з чіткістю незвичайною, з контрастом і якимись особливими неповторними ностальгічними нотками, - говорить вона. – Проте з появою кольорових плівок  стало в мене менше роботи, бо чорно-білі  проявляла сама, а кольорові - у фотоательє. Та й  аби зробити якісний чорно-білий знімок потрібно було  знати усі секрети фотомистецтва та  вміти «спілкуватись» із технікою – виставляти витримку, глибину діафрагму …
Сівко зазначає: із появою  цифрових фотоапаратів для неї відкрилась художня майстерня.
- До 2003 року працювала з кольоровими плівками.  А того року, збиралась у експедицію із науковцями парку на західну Україну. Буквально за 10 хвилин до виїзду директор - Іван Семенович Косенко вручив мені цифровий «Олімпу». Оособливості цього чуда техніки вивчала прямо в автобусі. То була перша моя цифра.. Нині маю «Нікон», - розповідає. – Цифра відкрила для мене багато нових можливостей. Довелось засісти за книжки, вивчити фотошоп. З появою цифрових фотоапаратів для мене ніби відкрилась фотомайстерня.
Додає:
- Фотографією потрібно не просто займатись, нею треба жити! А для того щоб стати хорошим фотографом насамперед потрібне бажання та  наполегливість.  Фотографувати не так просто як здається, адже робити знімки – ціла наука…. А тому, з появою якихось новітніх технологій у цій сфері – я одразу сідаю за книжки і вчуся, аби йти « в ногу з часом». Для фотографування потрібно також навчитися бачити і ловити моменти життя і ніколи не здаватись, незважаючи на помилки, - завершила розмову Галина Сівко.
Жінка каже, що жодного дня не може прожити без свого хобі. За час роботи зробила не одну тисячу фотографій. Нині ж мріє побувати у Швейцарії, аби зняти місцеві пейзажі..
Люблю фотографувати природу, найбільше гори, море та «Софіївку».  Скіль разів  уже фотографувала парк, мабуть, не має жодного куточку, який би не побував на моїх світлинах…. Та все ж  у одному і тому ж пейзажі можуть бути різні відтінки та акценти… Все залежить від настрою, пори року… В кожен період парк ховає в собі щось загадкове і я намагаюсь передати це на своїх світлинах.

Лілія Кушніренко