Гійом Левассер де Боплам |бп. 1600-1673) прожив довге і цікаве життя. Устиг побувати в Індії, на Мадагаскарі, а такі подорожі для XVII століття – річ неабияка. Проте у своїх спогадах він поділився з сучасниками і нащадками не про ці далекі краї, а про не менш дивовижну для француза землю - Україну. Вважається, що саме він відкрив нашу країну широким колам європейського суспільства.

Виходець із досить заможної французької дворянської родини, Боплан розпочав свою кар’єру військовим. Але політичні обставини змусили його залишити армійську службу й відправитися у мандри. Повернувшись зі Сходу, Гійом Левассер де Боплам отримав запрошення від польського короля Сигізмунда III вступити на польську військову службу як капітан артилерії та військовий інженер. Був початок 1630-х років, надзвичайно неспокійний час для східних околиць Речі Посполитої, які перебували в постійній небезпеці від турків, татар та повстанців-козаків. Польській короні дуже потрібний був військовий інженер, який міг би проектувати нові фортец на південно-східнихкордонах держави.

Ось так і потрапив автор майбутнього «Опису України» на береги «Борисфена, який у просторіччі зветься Дніпром». Тоді Боплан ще не знав, що йому судилося прожити поміж цих «диких степів» більше, ніж півтора десятиліття. Тільки на початку Хмельниччини інженер повернувся на батьківщину, де видав свої записки про Україну та склав кілька надзвичайно досконалих, як на той час, карт земель «що лежать між Московією і Трансильванією». Розповідь Боплана про Україну, її «благородний люд, який називається нині запорозькими козаками і який заселяє місця уздовж Дніпра та в суміжних землях», читається на одному диханні.

Уважне око француза помічало і позитивні, й негативні риси українців. «Усі вони добре вміють обробляти землю, сіяти, жати,випікати хліб, готувати всілякі м’ясні страви, варили пиво, хмільний мед, брагу, оковиту тощо.

Нема серед них жодного, незалежно від віку, статі чи становища, хто б не хотів перевершити свого товариша у вмінні пити й гуляти. Нема також серед християнських народів подібного народу, який так мало дбає про завтрашній день… Вони ніколи не бувають настільки пяними, щоб не могли розпочати знову пити. Однак, розуміється, це буває лише в час дозвілля, бо, коли перебувають у військовому поході чи задумують якесь важливе діло, дотримуються надзвичайної тверезості...

Вони кмітливі і проникливі, дотепні й надзвичайно щедрі, не побиваються за великим багатством, зате дуже люблять свободу, без якої не уявляють собі життя… Мало хто з козаків умирає від недуги, хіба що у глибокій старості, бо більшість із них гине на полі слави», - згадував Боплан.

Зі спогадів Боплана можна дізнатися, як козаки обирали отаманів і здійснювали походи на Туреччину, як вони лікували застуду горілкою з порохом, ховалися вночі від комарів у невеличких наметах-пологах, їли перець, як французи горох, як козацькі дівчата залицялися до хлопців і які були українські весільні звичаї.

А ще Боплан дає цікавий опис наддніпрянської Черкащини. Згадує він про Трахтемирівський монастир. Куди «козаки звозять усе найцінніше, що мають», та Канів, « стародавнє місто і замок, де завжди як гарнізон стоїть один козацький полк». З інших джерел ми знаємо, що населення Канева тоді становило десь 1700 осіб, більшість з яких була козаками. « Тут також є пором для переправи через річку», - додає Боплан.

Досить докладно описує французький інженер Черкаси, «дуже старе місто. Добре розміщене та придатне для укріплення». Згадує іноземець і про те, що Черкаси були центром козацького полку. І про наявність у місті порому». Я бачив це місто у час розквіту, - розповідає Боплан, - коли сюди звідусіль сходилися козаки, й навіть мав резиденцію сам їхній отаман (про те, що це за отаман, історики мають різні думки. – Ю.К.)

Але ми спалили його 1637 року 18 грудня, через два дні після того, як здобули перемогу над згаданими козаками». Інженер Боплан, очевидно, мав безпосередню причетність до руйнування черкаської фортеці. Сталося це після битви під Кумейками (тепер Черкаського району), де повсталі козаки під орудою Павлюка зазнали поразки від польського війська.

Із правобережних містечок Черкащини Боплан згадує велике поселення на південь від Черкас Боровицю, затоплені нині Кременчуцьким водосховищем Бужин і Воронівку, з лівобережних – також затоплену Бубнівку та Домонтів (нині село Домонтове на Золотоніщині).

Свою працю Боплан присвятив польському королю Янові Казиміру. У передмові він зазначає, що володіння українською землею робить цьому монархові велику честь