Жителям Умані і навколишніх сіл важко сьогодні уявити життя без електрики адже вона – це світло, радіо, телевізор, холодильник, навіть бритва, не кажучи вже про мотори, засоби механізації і багато іншого
А ось в Умані ще  початку 1917 року сиділи в темряві. І це за тих умов, що в місті ще з 1914 року стояла збудована і належно обладнана електростанція…
…Взагалі можна спитати колив Умані з’явилась перша електрична лампочка…. Ще 1896 року новозбудований театр освітлювався гасовими лампами. Коли з’явилась перша лампочка сказати важко. Але вже в червні 1903 року для обслуговування потреб театру слугувала невеличка електростанція.
У 1912 році уманська міська дума уклала угоду з уповноваженими «правління  Російського акціонерного товариства електричних споруд»(РАТЕС) на побудову в місті електростанції і трамваю. Строк закінчення встановили 31 грудня 1914 року. В Умані почала діяти будівельна контора РАТЕС. Скоро її стали звати трамвайним товариством. При міській управі створили «Трамвайну комісію». Незабаром з’явився і провулок Трамвайний. Розгорнулися роботи.
1914 року в газеті «Голос провінції» було вміщено повідомлення «трамвайного товариства», що у зв’язку із закінченням будівництва електростанції бажаючим буде відпускатися  електроенергія. У краєзнавчому музеї зберігається два фото машинного залу  електростанції, знятого 26 червня 1926 року.
Товариство ж побачило що трамвайного руху вони не встановлять в строк і звернулося до міської думи відстрочити це до червня 1915 року. Дума доручила трамвайній комісії домовитися про суму відшкодування місту збитків, бо електростанція і трамвай повинні згідно умови розпочати діяти одночасно.
Переговори тривали довго. Але з початку 1915 року товариство все ж почало відпускати  електроенергію. Рейки по вулиці Київській(Леніна) та Дворцовій (Жовтневій) до Осташівки були прокладені, але трамвай так і не був пущений, бо розпочалася світова війна.
9 червня 1915 року дума винесла постанову заборонити товариству відпускати електроенергію споживачам доти, поки згідно угоди не буде розпочато трамвайний рух. Товариство оскаржило постанову перед київським губернатором. Губернатор повідомив управі, що «у зв’язку з умовами військового часу він забороняє припинення електроенергії, бо нею користувалися ряд казенних і військових установ та лазарети. Проте губернатор відмінив своє розпорядження, зваживши на звернення міської думи - не ставити місту перешкод у справі відстоювання інтересів міста»
Минав час, а діячі міської думи нічого не зробили, щоб домовитися з товариством або звернутися до суду.  Тільки у жовтні 1915 року представники думи побували у начальника  київського військового округу який сказав: «Якщо товариство не піде на поступки він  заборонить користування електростанцією і передасть її місту для освітлення лазаретів та інших військових та державних установ.»
Представник товариства погодився піти на поступки. Але ж міський голова, він же голова трамвайної комісії не скликав думи до лютого 1916 року, він і цього разу не зважаючи на  ухвалу скликати комісію двічі на тиждень, перестав думати про електростанцію
Може дивна поведінка голови пояснювалася хабарем від товариства, а може  й чварами, що панували серед міського керівництва.
Йшла світова війна. Економіка царської Росії занепадала. Дорожчав гас, яким освітлювали вуличні ліхтарі. Підрядчик по освітленню міських вулиць звернувся до управи збільшити суму грошей на придбання гасу, бо інакше він буде змушений припинити освітлення. Дума грошей не дала
  У газеті «Голос Умані» 17 вересня 1916 року писалося: «Останні вечори місто потопає в кромішній тьмі. Звичай засвічувати вуличні ліхтарі зовсім скасували і надали уманцям можливість освітлювати путь власними ліхтарями, набитими на лобі об стовпи, або щось інше. Кому ж дякувати за таку приємність і хто позбавить від неї?»
6 листопада ця ж газета писала, що через брак коштів в Умані вулиці не освітлюються. В наступному номері сповістила, що на закупівлю гасу населенням вводиться карткова система.
Ще через три дні «Голос Умані» ставив питання, що конче потрібно якнайшвидше  вдатися до освітлень вулиць електрикою.
У населення увірвався терпець. В контору трамвайного товариства почали сипатися заяви з проханням влаштувати електроосвітлення. Тепер це вже було непросто через брак мідного дроту подати  електроенергію було неможливо. Розперезалися спекулянти  що дерли втридорога «Ні, в жодному питанні наші міські діячі, - писав «Голос Умані» за 23 січня 1917 року, -  не наплутали так, як у трамвайно-електричному. Тягнеться ця вакханалія декілька років. А електростанцію можна було б ще реквізувати»
Майже три роки електростанція могла забезпечувати місто енергією, але на перешкоді стояли міські «діячі», що опинилися у становищі осла з французького фольклору, який подох з голоду поміж двома мішками вівса. Осел не наважувався підійти до одного мішка, бо боявся, що другий осел за цей час виїсть овес з другого. Справа розв’язалася з поваленням царизму станцію реквізували через деякий час зникло трамвайне товариство, відпало трамвайне питання, зняли з вулиць рейки…
                                           Історик-краєзнавець Г. Хробан “Уманська зоря»