Від Роксолани в історії Османської імперії почався період "султанату жінок". Він тривав півтора століття й завершився зі смертю ще однієї українки, яка теж починала як султанська наложниця. Вона врятувала османську династію від вигасання, стверджує історик і тюрколог Олександр ГАЛЕНКО.

- Недавно в Україні на телеекрани вийшов турецький серіал "Величне століття" – із часів османського султана Сулеймана Пишного. Чи справді його дружина Роксолана була русинкою, як називали українців за її життя?

– Це засвідчують історичні джерела. Передусім – дипломатичне листування венеціанських і французьких резидентів у Стамбулі. Вони писали, що вона "росса" або що вона з Русі й має титул "хесекі" – найулюбленішої в султана. Основним джерелом цих повідомлень були чутки із султанського палацу. Роксоланою ж її іменував австрійський посол барон Бузбек. Він був начитаний і в своїх листах зі Стамбула чимало додумував. Мабуть, прочитав у географа Страбона, що в краях, звідки родом дружина султана, жили колись племена роксоланів, тож так її назвав. Сучасники в Османській імперії її знали як Хуррем Султан – тобто "радісна", "квітуча".
Баронові Бузбеку належить і така теза: "Роксолана тая крутила імперією, як хотіла". Від нього це перебільшення й пішло гуляти світом. Хоч те, що Роксолана домоглася шлюбу із султаном, – справді вражає. Бо шлюб для правителів був політичною справою, дружин шукали із сербських правлячих домів, серед візантійських принцес. Одруження із наложницями було рідкістю. Султан – пан над усіма, невільниця була його повною власністю. Нащо ж було з нею брати шлюб?
Те, що Роксолана переконала Сулеймана одружитися з нею, свідчить: між ними були справді сильні почуття, адже султан пішов усупереч усталеній традиції. Зважився на це, коли вона стала матір'ю трьох його синів і дочки. Після заміжжя народила ще одного сина.

-Звідки відомо, що Роксолана походила з Рогатина?
– Найдавніша згадка про це з'явилася понад півстоліття по її смерті – у Самуеля Твардовського. Він написав поетичну розповідь про польське посольство до Стамбула після ­Хотинської війни 1621 року. У ній, зокрема, страшенно обурюється, що дружина султана посміла називати себе сестрою польського короля: мовляв, це неприпустимо для доньки попа з Рогатина. Але українського імені її не називає. ­Настя Лісовська – це вже українські фантазії XIX століття, коли Роксоланою зацікавилися співвітчизники. А в Європі літературним персонажем вона стала ще за життя. Про неї писали повісті, ставили п'єси. Основою сюжетів було протистояння європейських країн османській експансії. З XVI століття вони воювали з турками. Мріючи про "п'яту колону" в їхньому таборі, вхопилися за суперечливий образ Роксолани. У творах українка постала як розумна та сильна представниця Європи. Її протиставляють султану – азійському тиранові. Вона крутить османцями, як хоче. Звісно – їм на шкоду.
Українців сюжет із Роксоланою зацікавив у XIX столітті, коли етнічній спорідненості почали приписувати роль ­рушія історії. Вчені кинулися до українського фольклору. А там третина дум присвячена невільницькій темі. Тоді й почалося фантазування про Роксолану за допомогою фольклорних образів. Але в тих вигадках нема ані крихти автентичних даних про неї.
 

-Відомі ще випадки в історії Османської імперії, щоб українська невільниця досягала такої влади?
– Гатідже Турхан Султан – як її звали в українському житті, невідомо – була дружиною Ібрагіма ­Навіженого. Він правив у 1640–1648 роках. Теперішній директор ­султанського палацу Топкапи в Стамбулі професор ­Ільбер Ортайли стверджує, ніби вона походила десь із Харків­щини. Султану Ібрагіму на момент сходження на престол було 25 років, та жінок доти не бачив. Можливо, йому не дозволяли. Але невідомо, й чи хотів. Він пережив трьох братів­султанів, кожен із яких міг стратити його.
Від початку XVII століття османських принців не вбивали, як за перших султанів, а ховали в палаці. Там вони безвилазно сиділи й очікували: їх або придушить кат, або поведуть на престол. Нормальним чоловіком у такій ситуації важко було вирости. Може, Ібрагім генетично і був ­здоровий, але замкнений у палаці нажив неврастенію та депресію, і в нього явно були проблеми в стосунках із жінками. Вирішила їх одна українка. Очевидно, в неї була сильна вдача. Бо самою вродою багато не досягла б, адже до послуг султана були найвродливіші жінки світу.
На час сходження на престол Ібрагім залишався останнім чоловіком – представником османської династії. Майбутня Гатідже Турхан Султан, як вважають, народилася 1627 року, потрапила в палац 1640­го – у рік сходження Ібрагіма на престол. Турецькі історики пишуть, що вона була настільки гарна й так сподобалася султанові, що він на інших уже й не дивився. Утім, захоплення тривало недовго. З українкою, очевидно, султан відкрив для себе нові смаки в ­житті, і ­пішло­поїхало – далі вже ніхто не рахував його жінок. ­Наступного року вона народила хлопця, Мегмеда.
Ібрагім Навіжений із цією українкою офіційно не був одружений. Узяв шлюб він із жінкою, яка народила йому другого або третього принца. Усі сини султана – Мегмед, ­Сулейман і Агмед – сходили на престол. Але спадкоємців приніс лише Мегмед, син українки. Двоє інших померли: один бездітний, другий – без синів. Тож уся лінія султанів, що правили Османською імперією після синів Ібрагіма, походила від напівукраїнця Мегмеда.
 

-Якою була дальша доля Гатідже?
– Вона померла 1683 року. Їй вдалося вибороти владу над гаремом. Це була велика державна інституція, і небезпек було повно і в ньому самому, і довкола. Це був і виробничий цех, де дівчата шили й гаптували для султанів сорочки, рушники й спіднє. І, звісно, – палац для втіх, що давав нащадків династії. Також там містився дитсадок зі школою для принців та принцес. Над усіма справами в гаремі стояла мати султана. Їй належав титул "валіде­султан" – султанша­матір – й була своєрідним політичним центром у палаці, бо мала прямий доступ до султана.
Мати султана впливала на призначення великих візирів і всіх посадовців вищого рангу. Й могла знищити будь­кого, коли вбачала хоча б натяк на загрозу їй, а вже тим більше на конкуренцію в гаремі – її фортеці.
Для Гатідже першою небезпекою була матір Ібрагіма ­Навіженого. Через сувору вдачу і сильний характер вона мала прізвисько Кьосем Султан: "кьосем" – означає "­баран". Між Гатідже і Кьосем спалахнув конфлікт. Сили були нерівні. Українка була матір'ю найстаршого претендента на османський трон. Але чоловік уже відвернувся від неї й поринув у розпусту, а 1648 року його задушили за присудом головного муфтія. А Кьосем півстоліття владарювала в гаремі та в імперії. Вона хотіла позбутися невістки після сходження на престол внука Мегмеда. Однак конфлікт скінчився тим, що 1651 року Кьосем задушили.
Мегмед став султаном 1648­го, 7­річним. Тож певний час імперією фактично правила Гатідже Турхан Султан. Зрікся влади Мегмед 1687 року – внаслідок перевороту. Він, напівукраїнець, завоював Кам'янець-­Подільський і Поділля, а 1678­го на місяць здобув Чигирин. Обидві події оспівали турецькі поети.
 

-До кого ліпше ставилися османці – до Роксолани чи Гатідже?
– Роксолана одружилася із султаном, що було на той час дуже незвично. А Гатідже була далеко не першою жінкою, яка брала активну участь у політиці. В історії Османської імперії час між двома українками – Роксоланою й Гатідже – називають періодом "султанату жінок". Так його виділив історик Агмед Рефік Алтинай 100 років тому. Тоді за правління кожного султана була якась впливова жінка – дружина або мати.
І Роксолана, і Гатідже уславилася зведенням доброчинних споруд. У Єрусалимі є дільниця, яка називається ­Хасекі – від Роксоланиного титулу. Вона звела там ­імарет – ­великий притулок для подорожніх і кухню для бідних. ­Збудувала водогін у Медині. За Гатідже з'явилися фортеця, яка захищала Дарданелли, й велика мечеть, що стоїть перед мостом через затоку Золотий Ріг – Єні Джамі. Гатідже була останньою представницею "султанату ­жінок". Після того їхня роль суттєво зменшилася: у другій половині XVII століття основні важелі впливу в державі зосередилися в руках візирської родини Кьопрюлю.
П'ять міфів про Роксолану
Завдяки Роксолані порідшали татарські ­набіги на територію України. Жодних свідчень такої ностальгії Хуррем Султан за батьківщиною немає. Зменшення набігів історики пояснюють боротьбою за владу ­всередині Кримського ханства. ­Павло ­Загребельний, автор найвідомішого в Україні літературного образу ­Роксолани, сказав про це: "Почитайте історію Грушевського: за час його (Сулеймана. – "Країна") правління татари здійснили 38 набігів – майже по одному кожного року. В султана до Роксолани були душевні симпатії, але вони мали домашній характер. Не потрібно тішити себе ілюзіями. Вона просто боролася за себе як за особистість".
Хуррем Султан викуповувала з полону українських невільників. Такі дані невідомі.
Османці любили й поважали султаншу ­Хуррем. Венеціанець ­Домініко Тревізано писав, що в Стамбулі серед простолюду ходили чутки про ­надприродні здібності Роксолани. Вона нібито зачарувала султана, підкоривши собі та змусивши одружитися. Для ­своїх ­чаклунських ритуалів ­нібито використовувала м'ясо гієни. Кмітливістю, розумом і чарівністю Роксолани захоплювалися радше європейці, ніж османські піддані.
Роксолана не була красунею. В історичних джерелах її описують рудоволосою, маленького ­зросту, трохи кирпатою. Була "скоріше мила, ніж красива". Такі відгуки, що потрапили до європейських джерел, були переказами почутого від придворних. Ті ж оцінювали султаншу з погляду східних уявлень про вроду, де віддавали перевагу пишним формам.
Анастасія Лісовська – так нарекли султаншу ­Хуррем в українській традиції. ­Говорять навіть про її ­точне походження – вона нібито народилася 1506 року в сім'ї право­слав­ного священика Гаврила Лісовського в ­Рогатині. У польській літературі її називають Олександрою. ­Однак справжнє ім'я Роксолани, як і більшості наложниць султанського гарему, лишилося невідоме. Її доосманську біографію вигадали митці у другій половині XIX ст. В українській літературі вона вперше з'явилася в драмі Гната Якимовича 1869 року.

                                                                                                                                                            записала Ольга СКОРОХОД