Маршрут «Київ – Біла Церква – Умань – Первомайськ – Миколаїв – Херсон – Армянськ – Красноперекопськ – Сімферополь – Алушта», як правило, багато сучасних онлайн-сервісів та електронних пристроїв (карти Google, Яндекс, або GPS-навігатори), видають, як оптимальний, пише видання «Багнет».

Це найкоротший маршрут за відстанню від Києва до Чорноморського узбережжя – 862 км, з орієнтовним часом в дорозі – 10 год. 15 хв. Тобто електронний розум припускає, що автомобілісту, який їде за цим маршрутом, вдасться розвинути середню швидкість близько 85 км/год. Однак ні Google, ні Яндекс не бачать величезної кількості ям та вибоїн.

Проїхавши за цим маршрутом разів п'ять, журналісти однозначно віднесли його до найгіршого з усіх можливих шляхів до Криму. Тим не менш, для людей, які обрали місцем відпочинку степових Західний Крим (Євпаторія, Саки, Чорноморське, Оленівка і т.д.), ця дорога за відстанню виявиться де-факто найкоротшою. А от стосовно часу в дорозі – готуйтеся до сюрпризів, зазначають журналісти. Навпростець – це ще не означає, що швидше!

Відтак автотуристи, які обрали маршрут Київ-Алушта, через Херсон, Армянськ, Красноперекопськ, доведеться близько 250 км слідувати з Києва трасою М-05 «Київ – Одеса», яка є частиною міжнародного транспортного коридору Е-95 «Санкт-Петербург – Київ – Одеса – Мерзіфон». Протягом всього шляху трасою М-05 – від околиць Києва до дорожньої розв'язки траси М-05 з дорогою Р-06 (поворот наліво з траси М-05 на Р 06, на Первомайськ, Миколаїв) – дорога має 4 смуги руху, по 2 в кожний бік.

Загалом траса «Київ – Одеса» до зими 2012-2013 рр. вважалася однією з найкращих в Україні: цю дорогу не так давно будували, а до «Євро-2012» її «підмарафетили», розраховуючи на іноземних туристів. Однак після сніжної зими цього року, з відлигами, що змінювали сильні морози та снігопади, так звана «одеська траса» тепер має жалюгідне видовище: асфальт в багатьох місцях «порвало», дорожнє покриття «поцятковане» купою ям і ямочок. Що найнеприємніше – так це те, що ці ямки з гострими краями, перетворилися на справжні дорожні пастки: навесні можна було споглядати на узбіччях траси десятки машин з порваними, проколеними шинами. Наприкінці весни – початку літа дорогу абияк підлатали. Однак, горбки і вибоїни на дорожньому полотні залишилися, тому що капітального ремонту траси ніхто не робив. А після дорожніх робіт на проїзній частині в деяких місцях залишилася ще й дрібна гравійна крихта, що летить з-під коліс машин, що йдуть попереду, на капоти й лобові стекла автомобілів, що їдуть позаду. Так що за кермом, вже точно, розслаблятися не доведеться.

Перші 100 км шляху, від Києва до Білої Церкви і далі за вказівниками на Умань, Одесу, журналісти рекомендують не гнати, дотримуючись режиму руху з максимальною швидкістю в 110-130 км/год, і дотримуватися всіх вимог дорожніх знаків, що обмежують максимальну швидкість. Справа в тому, що вздовж траси М-05, на відстані 30-50 км від Києва, розташувалися популярні серед жителів столиці приміські котеджні містечка – рух там жвавий, і на цей потік транспорту, як метелики на світло, злітаються екіпажі ДАІ. У літній сезон, «продавці смугастих паличок» сидять на одеській трасі мало не під кожним кущем, а машини з білоруськими і російськими номерами для них, як червона ганчірка для бика. Тим більше, що на відрізку шляху від Києва до Білої Церкви є, як мінімум, 2 стаціонарних пости ДАІ – на виїзді з Києва, і на 79-му кілометрі траси М-05, на в'їзді до Білої Церкви. І от від цих стаціонарних постів, раз у раз снують по трасі рухливі екіпажі ДАІ з радарами, в гонитві за жаданими штрафами.

За постом ДАІ в Білій Церкві, траса М-05 йде вліво, оминаючи місто. На цьому відрізку шляху є цілий придорожній автобазар, адже в Білій Церкві розташований завод ЗАТ «Росава» – найбільшого в Україні виробника шин.

Відтак можна за бажання підібрати гуму практично на будь-який легковик. Та також є широкий вибір запчастин, як правило, на автомобілі виробництва країн СНД. Наскільки справжні ці запчастини – велике питання. Є серйозні побоювання, що на цьому придорожньому ринку найчастіше продаються так звані дешеві «палені» запчастини, виготовлені в якихось маловідомих кооперативах, а то й зовсім у контрафактних підвалах. Автомобілісти компанії, наприклад, обмежилися лише оглядом заради інтересу, асортименту цього придорожнього автобазару, не ризикнувши купувати там що-небудь. Від Білої Церкви до Умані – ділянка траси з більш-менш нормальною дорогою. У районі Умані, на 209-му кілометрі траси М-05 – знову зустріч із стаціонарним постом ДАІ. Зрозуміло, що в радіусі 10-20 км від поста можуть бути рухомі «засідки» «даішників», які «сновигають» дорогою від цього самого поста ДАІ. До речі, на під'їзді до стаціонарних постах ДАІ в Україні, як правило, в порядку спадання стоять знаки обмеження швидкості руху: «90», «70», «50». На самому посту, найчастіше, вартує інспектор із радаром, який підловлює автомобілістів, які під'їжджають до КПП «на швидкості», тобто за інерцією у накат їдуть трохи швидше, ніж наказують знаки. Якщо вам не хочеться поспілкуватися з яким-небудь інспектором сержантом Петренко, не порушуйте, жартома зазначають журналісти.

До слова сказати, на ділянці дороги, довжиною 246 км від Києва, до дорожньої розв’язки на перехресті трас М-05 і Р-06 вам зустрінуться з десяток заправних станцій. Про заправки під малознайомими брендами і зовсім говорити не хочеться – не ризикуйте, заправляючись на них. З усіх же інших, вельми відомих, рекомендують АЗС WOG – і якість бензину прийнятна, і туалети чисті, і у фірмових магазинах мережі АЗС – Sun Market – є чим перекусити, не піклуючись про розлад шлунка. От саме на WOG у районі Умані, є сенс дозаправитися, якщо знижували швидкість біля посту ДАІ.

Минувши Умань, їдемо ще трохи більше 35 км до перехрестя траси М-05 з дорогою Р-06 «Великі Трояни – Миколаїв». Тут будьте обережні! Цю дорожню розв'язку уподобало місцеве ДАІ, яке чергує тут із радарами практично цілодобово. Місце тут «живе», зупиняється багато транспорту – у цієї дорожньої розвилки є цілий острівець інфраструктурних об'єктів. Це і мотель, і АЗС, і відразу кілька ресторанів національної української кухні: «Батьківська хата», «Хата Карася», «Сало», «Поплавок», «Вареники», «Кропива», «Пан Чебурек», «СРСР». Не схибите – рекламні щити вздовж дороги ще на під'їздах до дорожньої розв'язки будуть раз у раз сповіщати вас, що скоро «50 видів вареників». Як побачите рекламу «вареників», гальмуєте, і їдьте за правилами – скоро ДАІ та контроль швидкості. І не обманюйтесь цієї барвистою рекламою! Згадані ресторанчики належать відомому в Україні шоумену і рестораторові Михайлу Поплавському, який за сумісництвом є ще й ректором Київського національного університету культури і мистецтв. Його знають на просторах СНД під прізвиськом «Співаючий ректор». Попереджають: у цих закладах кричущої реклами та самопіару більше, ніж власне кулінарії та українських страв – кухня посередня, зали ресторанів не блищать ідеальною чистотою, безглуздість персоналу тягне, як мінімум, на 30-40 хвилин очікування навіть нескладного замовлення. Однозначно їстівними є натуральна кава (з кави-машин, – авт.) І український національний компот із сухофруктів під назвою «Узвар». З визначних пам'яток цього місця, гідних серії дорожніх фото, можна назвати хіба що персонал ресторану «Батьківська хата», одягнений в національні українські костюми, та ручного в'єтнамського кнура, що живе в тому ж ресторані. Одного разу, за фотосесією з цим самим хряком журналісти застали там навіть всесвітню знаменитість – Олександра Рибака, співака і переможця «Євробачення-2009».

Так чи інакше, але саме на цій розв'язці потрібно повертати ліворуч – на Крим, за вказівником на Миколаїв. До цієї розв'язки від Києва, як уже повідомлялося, приблизно 246 км.

За нашими замірами, цей відрізок шляху можна, в принципі, запросто подолати за 2,5 години, утримуючи середню швидкість руху на рівні 100 км/год. І саме тут прощаємося з більш-менш стерпною дорогою. Далі, в основному, буде дорога із зустрічним рухом, лише зрідка переходячи у 4-смугову магістраль. Утім, відразу за розв'язкою, як тільки ви виїдете на трасу Р-06, за вказівником на Миколаїв, дорога із зустрічним рухом буде відмінною, зі «свіжим» гладким асфальтом. Але це триватиме недовго – близько 65 км, від розв'язки трас М-05 і Р-06 до околиць містечка Первомайськ.

За Первомайському дорога стане гірше – вся в плямах від асфальтових латок, з нерівностями, але поки без екстремальних ям. Утім, від Первомайська до Вознесенська (приблизно 80 км, – ред.). Якість дорожнього покриття цілком прийнятна. Щоправда, «йти риссю» тут не вдасться. По-перше, хоча траса прокладена рівнинною місцевістю, дорога рясніє поворотами. А по-друге, це – траса на Миколаїв, портове місто. Як у попутному, так і в зустрічному напрямку рухається досить щільний потік великовантажних автопоїздів, що ускладнює їзду з високою постійною швидкістю, і, відповідно, обгони. Будьте обережні!

У 46 км від Первомайська ви під'їдете до міста Южноукраїнськ. Уважно! Дотримуйтесь швидкісного режиму руху. В Южноукраїнську є стаціонарний пост ДАІ, з усіма належними «радощами» автомобіліста: радарами і т.д. За Південноукраїнським траса піде більш густонаселеними місцями, ніж було раніше. Вам доведеться проїхати по населених пунктах: Олександрівка, Вознесенськ, Раково, Новогригорівка, Дорошівка, Михайлівка, Нова Одеса. Вся ділянка дороги від Вознесенська до Нової Одеси – незадовільної якості, дорожнє покриття «розкачане» фурами, висока колійність. За Нової Одесою починається 4-смугова дорога, по 2 смуги в кожний бік, і так до окружної Миколаєва, приблизно 28 км. Однак, дорога нерівна, з латками і буграми -– на швидкості трясе пристойно. Тож не поспішайте!

Щоб потрапити на окружну дорогу Миколаєва і далі на Херсон, вам слід звернути з траси Р-06 наліво, за вказівниками на Херсон, це – траса Е-58, М-14. Окружна дорога Миколаєва і є траса Е-58, на Херсон. Головне – не поїхати у зворотний бік, на Одесу. Тут знову всього дві смуги і зустрічний рух. Проїхавши по окружній Миколаєва близько 20 км дорозі із зустрічним рухом, минувши кільце (перехрестя траси Е-58 і дороги Н-11 «Кривий Ріг – Миколаїв», – ред.) ви увіллєтеся в потік на трасу Е-58 (вона ж М-14, – ред.), із 4-смуговим дорожнім рухом, по 2 смуги в кожний бік. Не спокушайтеся. Швидкісна ділянка триватиме лише 3 км. За Миколаєвом набирайтеся терпіння. Від Миколаєва до Херсона, а це приблизно 45 км (від околиці до околиці), дорога в дві смуги із зустрічним рухом. І цілком можливо, що вона буде «під зав'язку» завантажена вантажним тихохідним транспортом. На під'їзді до Херсону, у населеного пункту Чорнобаївка, траса Е-58 піде лівіше, огинаючи місто. Вам треба рухатися нею до населеного пункту Молодіжне, за яким ви доїдете до дорожньої розв'язки. Траса Е-58, за якою ви їхали, піде наліво, на маршрут Р-47, Е-58 – вам туди не треба, це вже дорога на Нову Каховку, Мелітополь. Вам треба вирулювати розв'язкою прямо, під мостом, на Сімферополь, Цюрупинськ, на трасу Е-97, М-17. До речі, за Молодіжним, перед самою дорожньої розв'язкою, є невеликий продуктовий ринок, а також придорожнє кафе. Рекомендують попити. Перекусити. Сходити в туалет. Саме тут. Далі – як пощастить... Тримаючись вже траси Е-97, М-17 околицями Херсона, вам належить перетнути міст через р. Дніпро. Його постійно латають і ремонтують. Часто рух організовується в реверсному напрямку, невеликими «зграйками» автомобілів. Можливі пробки. Рекорд журналістів – 2 години 34 хвилини на відчайдушному осонні. Мало того, що пробка через звуження дороги, так ще автомобілі виробництва СНД, усілякі «Таврії», «Лади» і «Калини»-малини киплять за такої погоди, як хороші електрочайники. Жах! А ось за цим мостом, навіть якщо ви його перетнули досить швидко, починається найцікавіше. Від згаданого мосту в Херсоні, до Армянська близько 111 км. Це не дорога. Це суцільна пральна дошка, переміжна глибокими коліями від вантажного транспорту. Одним словом, дорога буквально порита, як уздовж, так і впоперек! Спаси вас Бог рухатися цією дорогою на низькопрофільній, так званій «спортивній» гумі! На підтвердження журналісти наводять свій плачевний досвід.

«Їхали ми якось цим маршрутом на «зарядженій» версії «Subaru Legacy 2,5 Sport». Машинка була укомплектована 18-ти дюймовими колесами з низькопрофільною гумою, та ще й амортизаторами «Bilstein». Як вже було сказано вище, поритою як уздовж, так і впоперек дорозі, відверто жорсткувато! Там же ями – не те що глибиною з окоп, а глибиною з окоп для стрільби з коня стоячи, в повний зріст! Та ще й краї ям, як на зло, були гострими. Одним словом спочатку ми пробили одне колесо. Потім друге. Потім і третє. Не врятувало нас навіть те, що в нас було дві повнорозмірних запаски! І, до речі, не «летіли». Найчастіше, рухалися зі швидкістю 40 км/год. Там транспорту ціла низка! Дорога в літній період дуже завантажена. А ось шиномонтажів, які мають верстати для ремонту 18-ти дюймових литих дисків, і відповідно, низькопрофільних шин такої ж розмірності, просто немає, на всій протяжності траси! Є тільки в Києві, в початковому пункті подорожі, та в Сімферополі. Утім, до Сімферополя ще треба було доїхати», – пишуть журналісти. – «Добре, що литі 18-ти дюймові диски в «Subaru» виявилися міцними. Від місця проколу третього колеса, до Армянська було кілометрів 12. З включеною «аварійкою», на «порожньому» задньому колесі, фізично відчуваючи кожен удар колісного диска нерівністю дороги, ми поплентались у бік Армянська. Не доїжджаючи 5-ти кілометрів до Армянська, на посту ДАІ «Турецький вал» нас і загальмували. Аж ніяк не для того, щоб допомогти автомобілістам, які зазнали лиха в дорозі. Машину довелося залишити на посту, проколоті колеса були зняті, завантажені в таксі і далі – всіма шиномонтажами Армянська. Марно. Ніхто не хотів брати в роботу 18-ти дюймові диски. Відшукався доброволець тільки в Красноперекопську. Виявивши чудеса винахідливості, і заправивши в безкамерні шини якісь «волгівські» камери, ми все-таки реанімували наші колеса. До шиномонтажу в Сімферополі (на так званому, «феодосійському кільці», – ред.) доїхати можна було. Майже 150 км від КПП «Турецький вал» до Сімферополя ми пленталися зі швидкістю 50-60 км/год. Утім, якби і не мали неприємностей із колесами, то швидко не поїхали б – дорога була вже дуже завантаженою. Відразу за Красноперекопськом, перед населеним пунктом Ішунь є «хитра» дорожня розв'язка. Міст у вигляді дорожньої естакади і розвилка – просто на міст, правіше, під міст. Усім, хто їде в Крим, на Сімферополь, треба на міст – таким чином, ми з'їжджаєте з траси М-17, Е-97, на дорогу національного значення Н-05 «Красноперекопськ – Сімферополь». По ній до Сімферополя – 115 км. А якщо на згаданій розв'язці «промахнутися», і рушити далі по М-17, Е-97, що не з'їжджаючи на Н-05, то до Сімферополя, звичайно, доїдете, але через Джанкой. Буде цілих 150 км, а не 115. У цієї дорожньої розв'язки знаки, як водиться в СНД, розташовані не дуже чітко, і не дублюються. Щоб перевірити себе, чи правильно ви з'їхали з М-17 на автодорогу Н-05, дивіться уважно: як тільки спускаєтеся з мосту-естакади, відразу в'їжджаєте в населений пункт Ішунь, і рухаєтеся вулицею Луніна. Це легко перевірити, поглянувши на таблички на будинках.

Дорога Н-05 доведе вас до самого Сімферополя. Головне – нікуди не звертати. А деякі GPS-навігатори (що вираховують найкоротшу відстань суто математично) будуть намагатися вас «відвести» з прямого шляху по Н-05. Так, минувши населений пункт Новий Сад, і в'їхавши в населений пункт Красна Зорька, слідуючи по Н-05, у кафе «Вітерець», GPS-навігатор журналістів раптом «попросився» ліворуч, у бік залізничної станції «Острякове». Очевидно, за його задумом ми повинні були проїхати грунтовими вуличками Червоної Зорьки, «зрізати» гак і виїхати на паралельну Н-05 трасу М-18, Е-105, що також веде до Сімферополя. Журналісти GPS-навігатор не послухали, не звернули з Н-05, і нікому не рекомендують. З урахуванням часу на подолання «земляних валів» у Красній Зорьці, «зрізання» втрачає сенс. Тому сміливо рухайтеся далі по Н-05, на Гвардійське, Софіївку. На під'їзді до Сімферополя, минувши Т-подібне перехрестя Н-05 з автодорогою Р-25 (буде примикати до Н-05 праворуч, це дорога на Саки, – ред), за поворотом – на аеропорт Сімферополя (теж буде праворуч, – ред.) Н-05 плавно перейде у вулицю Євпаторійське шосе. Там дорога має чотири смуги руху, по дві в кожен бік. Радять рухатися Євпаторійським  шосе майже до стели «Сімферополь», а там за вказівниками – на Ялту, йти направо, на вулицю Бородіна. На двох наступних розв'язках, їхати прямо, тією ж вулицею Бородіна, після чого вона вливається в трасу М-18, Е-105, що веде на Ялтинське шосе і, відповідно, на Алушту. Ця дорога М-18 так і називається: «Харків – Сімферополь – Алушта – Ялта».

Від околиць Сімферополя до Алушти – близько 44 км. Тут вже дорога без особливого екстриму, якщо не рахувати туристів-«гонщиків», які вже подуріли за кермом, і ковтнувши кримського повітря, хочуть швидше домчати до кромки прибою. Такі «гонщики», звичайно, намагаються небезпечно обганяти, різко приймаючи вправо з лівої смуги, щоб сховатися від зустрічної машини і підрізаючи транспорт, що обганяють. Тому тут вже краще не поспішати. Дорожнє покриття цілком стерпне, види навколо налаштовують на милування. Тому тихіше їдеш – далі будеш. Гірська траса не сприяєю ігноруванню, тим більше, що в транспорті поруч на цій же дорозі повно дітей і жінок.

Таким чином, журналісти описали перший з можливих маршрутів на Крим. Протяжність, нагадаємо, 862 км. Час у дорозі, з урахуванням всіх затримок (затори і «тягучки», не рахуючи «відстою» з пробитими шинами, – ред), – добрих годин 12, а ніяк не 10, як передвіщав Google. Звичайно, могло бути і швидше, але шкода підвіску і ходову.

Як і колись, журналісти дотримуються думки, що це – найгірший маршрут на Крим, з поганою дорогою і погано розвиненою придорожньої інфраструктурою.