Я не вірю в українських політиків. За  двадцять два роки українська земля так і не спромоглася виплекати особистість здатну до рішучих,чесних дій задля країни. На думку Ярослава Грицака, головна причина неуспішності України – в цінностях більшості її населення. Це – цінності самозбереження, а не самореалізації. За умови існування таких цінностей, чекати на успішних, розумних, цікавих політиків не доводиться.
    Хто з Вас, ось так на швидку може сказати прізвище українського політика, яке користується повагою в світі? Я не беру до уваги відомих діячів науки, культури, бізнесу, мова йде саме про політиків, тих хто має нести основний ідеологічний багаж формування і розвитку України, як незалежної держави. Тих, хто бере на себе відповідальність за шлях, яким рухається країна. Давайте відповімо чесно, немає таких. Вся українська політика це суцільний внутрішній бізнес, гра між кільканадцятьма дорослими чоловіками за владу,гроші, а ніяким чином за довіру українців.
     Вони створюють на передодні виборів масово собі акаунти в соціальних мережах. Потім розповідають про те, що самі ведуть свої сторінки. Викладають фото маєтків, дорогих автомобілів, місць відпочинку. На фоні загальної бідності всієї країни, такі речі по меншій мірі можна вважати тупістю, а з іншої сторони  нахабством, мовляв дивіться як потрібно жити коли ти при владі. Звідси породжується  замкнуте коло, яке веде до влади нових людей за для однієї цілі-гроші.
       Як потрібно розвиватись, формувати образ політика до якого прислухаються і знають в усьому світі хотів би показати на прикладі Польщі. Зокрема мова йде про Єжи Бузека. Ім’я цього політика  формує уявлення про сучасну Польщу.
Єжи Бузек – один із найвідоміших польських політиків, ветеран "Солідарності, прем’єр-міністр Польщі, а згодом і Президент Європарламенту. Цей шлях можна назвати суцільним кар’єризмом, та невже не цього прагне людина, яка є фахівцем своєї справи, яка дбає про свою репутацію, служить людям і за це отримує винагороду у формі професійного визнання. Саме йому за 2,5-річний термін перебування на чолі головного представницького органу ЄС вдалося перебудувати відносин між Європарламентом та іншими європейськими інститутами влади після набуття чинності Лісабонської угоди ЄС, а також проводив успішну діяльність у сфері захисту прав людини.
      Цей політик зробив багато справ для України, виступаючи за наближення української держави до ЄС. Можливо  нижче зазначена цитат не є яскравим прикладом великої роботи по наближенню, та це щира порада, що час змінювати методи керівництва, якими послуговується влада в Україні. Зокрема на конференції присвяченій розвитку Європи після Лісабонського саміту взимку 2011 року, ще тоді  Президент Європарламенту Єжи Бузек зазначив: «Україна була кращим учнем у класі регіону два роки тому. Але вже — ні. Я стурбований погіршенням ситуації в плані свободи вираження та свободи засобів масової інформації. Я стурбований поточними тенденціями використання кримінального законодавства для залякування опозиційних політиків. Це викликає питання про незалежність судової влади та прозорість верховенства права».
      Хотілося б через років два-три, написати статтю про цікавого українського політика, який зумів правильно скористатись довірою громадян України і позбутися статуса-провінцала.