Свою першу виставку Дар'я Дьома-Пісна провела на байкерському зльоті «Умань 5 доріг » у 2011 році. Під час «Ночі гламура»  байкери змогли оцінити її творчість по достоїнству. Сьогодні ж її картинами насолоджуються не лише уманчани, а й всі жителі України. Зараз молода художниця проводить виставку в Києві, на Андріївському спуску. Перед цим — в Одесі. Далі планує «покоряти» Париж.  Улюблене заняття дівчині приносить не лише задоволення, а й заробіток.

Про свою творчість, життя, мрії та бажання Дар'я Пісна розповіла  читачам «Вечірньої Умані»

- Коли ти почала займатися малюванням?

- Свої перші картини  я намалювала в 14 років.  Хоча мій дідусь познайомив мене із художнім мистецтвом ще в дитинстві. Він створював чудові картини, а я була його натурщицею.  Дідусь мене навчив любити мистецтво. Фактично передав майстерність художника по генам.

- Чи займалася ти в художніх студіях чи школах?

- Ні, я ніде не навчалася. Моїми головними вчителями були мій дідусь та художники Клод Моне, П'єр-Огюст Ренуар, Амедео Модільяні, Вінсент ван Гог. Від них я черпала натхнення,  дивилася на роботи їхніх учнів. Старалася з їхніх картин брати все найкорисніше. А ще я багато читала книг.

- Коли ти найбільше любиш малювати? Чи «зникаєш» ти від усіх, коли створюєш картину?

- Я малюю тоді, коли моя донечка Златка спить. Або коли вона має гарний настрій. От тоді в мене з’являється величезне натхнення, і я починаю малювати. У нас навіть уже є перша намальована картина разом. Якось вона перекинула баночки з фарбами, кольори перемішалися. Златка ще й допомогла їм  «подружитися». Вийшла досить пристойна абстракція. (Посміхається)

А взагалі я підходжу до своїх робіт дуже серйозно. Ніколи не беру пензля в руки, коли маю поганий настрій, або коли в мене щось не виходить. Я вкладаю у свої картини тільки позитивні емоції. Мені дуже хочеться, щоб мої роботи приносили радість людям.  

- Що найбільше любиш малювати?

- Малюю переважно вуличні пейзажі та море. Я шалено люблю наше місто. Малювати його центральні площі, старі будинки, ринок. А особливо «Софіївку», яка для мене є і джерелом натхнення, і своєрідною художньою студією, і місцем сімейного відпочинку,  і місцем «релаксу», і навіть спортзалом.  Так і поєдную корисне із приємним.

Ще люблю малювати море. Мій чоловік Вадим моряк. Тому море є невід’ємною частиною мого життя. З ним мені доводиться ділити свого коханого. Кожен раз, коли я приїжджаю до Одеси до мене «приходить» натхнення. І я створюю картини прямо на березі моря: ногами стою у воді й малюю.

- Нещодавно в тебе відбулася виставка в Одесі. Які все пройшло?

 - Чудово. У мене з’явилося багато клієнтів. Хоч з цієї виставки було продано не багато картин , але чимало людей почали звертатися до мене після її звершення, замовляють мої роботи. Одеса мене зустріла дуже добре. Дякую всім хто відвідав мою виставку. Я отримала багато позитивних відгуків.

- В тебе зараз проходить виставка картин в Києві, на Андріївському спуску. Як тобі вдалося досягнути такого успіху?

- Я дуже довго про це мріяла. Виставка на Андріївському спуску – це колосальний трамплін у моїй творчості. Я йшла до цього довгі роки. Старалася знайти будь-яку можливість провести виставку саме тут. І завдяки своїм друзям та  Сергію Герману і Юрію Круліковському , які займалися організацією виставки , мені це вдалося. Дуже вдячна їм за допомогу та підтримку.

Надіюся, що виставка в Києві пройде так само добре, як і в Одесі. І я заслужу увагу до своєї творчості.

- Чи заробляєш ти на свої картинах?

- Мої роботи купують. І чим далі тим краще. Але заробляти на своїх картинах, поки не заробляю. Звичайно, що я працюю для того щоб мої картини продавалися.

Я хочу передавати людям всі емоції та почуття,  які я вкладаю у картини. Тому  не ставлю завищені ціни. А ставлю такі, щоб можна було реально купити роботи.

Скажемо так, на «кишенькові» розходи мені поки що вистачає.

- Що плануєш далі робити?

-  Далі планую розвиватися і покоряти не лише Україну, а й інші країни. Мрію зробити виставку в Парижі. Я жила в цьому місті деякий час, і маю дуже приємні спогади про нього. У  Парижі все «дихає» мистецтвом. І мені хотілося б, щоб і мої картини подарували «подих» цьому місту

http://vch-uman.in.ua/