Ікона Покрови Пресвятої Богородиці із зруйнованої церкви в селищі Бабанка не була знищена ні вогнем, ні сокирою. В часи боротьби з «опієм для народу» ікона потрапила в хату до одного з тих, хто розбирав храм на будматеріали.

Цеглу пустили на будівництво колгоспної ферми, балки – на перекриття складів та дахів нехитрих споруд колективного господарства, на ікони чекала різна доля. Одні – потрапили в піч, частина – до сховку уманського краєзнавчого музею, мальовані на гарній деревині – стали лавками, сходами, столами. На думку багатьох бабанківців, церква в селищі (Бабанка свого часу була районним центром) була унікальною. Адже недарма дві ікони з архівів уманського музею почали мироточити та оновлюватись, одна близько 5 років тому, інша – цьогоріч.

Ікона

Історія ікони Покрови Пресвятої Богородиці доволі містична. Намальоване зображення було на тисі - деревині, надзвичайно довговічній та вологостійкій. Саме це, певне, і спонукало селянина у 1930-х роках узяти ікону в хату та змайструвати з неї стіл.

- Розповідають, що на цьому столі все загоралось, чарки перевертались, - розповідає селищний голова Михайло Байда, - пити за таким столом неможливо було…

Проте, це не зупиняло господарів, на столі 70 років шили, різали, прасували білизну.

- Від зображення залишились ледь уловимі обриси, - розповідає сільський краєзнавець, педагог, колишній директор школи-інтернату, староста церкви Григорій Кобилянський, - хату купив приїжджий чоловік, чорнобилець. Хотів винести старий чорний стіл на двір. Коли перевертав, побачив напис у рамці та дату – 1901 рік. Одразу пішов до священика.

Саме священик отець Володимир Кондраш і розпочав пошуки зображення та історії ікони. Звернувся до реставраторів, істориків. Табличка на звороті ікони – єдине, що зберіглося повністю. Саме за нею й було встановлено, що ікону малювали на горі Афон на замовлення царської родини. Далі – кількарічні пошуки, що ж саме було зображено на образі.

- На початку 20-го століття царська родина замовила шість ікон із різними зображеннями, - продовжує краєзнавець Григорій Кобилянський, - усі вони мали різні біблійні сюжети. Дослідники шукали описи, документи, згадки. Як і коли ікона Романових потрапила до Бабанки – й досі невідомо. Єдине, що вдалося встановити – вона Покровська.

Підтвердженням цього може бути й той факт, що жінки й дівчата давно ходять до ікони просити собі долі, гарного заміжжя, дітей. Мальований образ сьогодні заново.

- Жінки вірять, що ікона допомагає при пологах, - розповідає Григорій Васильович, сам він тим часом намагається непомітно витерти сльози. – Вагітні з усього району тепер їздять до ікони просити благополучно народити діток.

Поруч з образом залишають квіти – живі або паперові – нині у Бабанці стало популярним робити картини й букети в техніці орігамі та квілінгу. Найбільш вдалі вироби приносять до церкви, до образа.

Церква

Вона тепер у Бабанцінова, перероблена із приміщення, яке використовували у колгоспі.

- Коли ми тут ремонт робили, куполи нові, то побачили хрести на балках, які привезли з ферми, - говорить староста церкви , - тут балки зі зруйнованої церкви… Так нова церква має в собі хоч щось зі старої. Спочатку розбирали храм на ферми, потім ферми на храм…

Життя тих, хто руйнував церкву в Бабанці, складалось по-різному. Люди говорять, що в цілих поколінь вистачило негараздів та проблем зі здоров’ям. Проте прізвищ не називають – мовляв, хіба ж люди винні, що дід чи прадід церкву руйнував.

На місці зруйнованого храму побудували школу, яка невдовзі після цього згоріла – не вся, а лише та частина, яку спорудили на місці храму. У будівлю влучила кульова блискавка. Вогню одразу не помітили, адже горіло горище, вкрите бляхою під шифером.

- Пожежні, які приїхали, сказали, що гасити марно, - пригадує події селищний голова Михайло Байда, - сказали, що на місцях колишніх церков скільки води не вилий – а нічого не вціліє.

Напевне, саме тому сьогодні шкільні корпуси працюють навколо колишньої церкви, а на місці вцілілого фундаменту ніхто нічого не будує. Селяни сподіваються, що колись Бабанка таки спроможеться відбудувати храм 18 століття. А до селища повернуться чудотворні ікони з уманського музею.

Ікони зі зруйнованої церкви

- Місце ікон, які возять по всіх районах – тут, у нас, у Бабанці, - наполягає Григорій Кобилянський.

За словами в.о. директора Уманського краєзнавчого музею Юрія Торгала, 1992 року за рішенням Президента України з фондів уманського музею релігійним громадам міста й району було передано понад сотню предметів культового значення.

- Тоді громади забирали лише те, що гарно зберіглось, - розповідає Юрій Торгало. – Ікони з Бабанської церкви були у вкрай жахливому стані. Тоді ніхто й не подумав їх забирати. А тепер, коли вони відновлюються, інша справа…

Проте Юрій Вікторович у 2008 році звернувся з листом до Міністерства культури і туризму України з проханням передати ікони церкві. Отримав відмову, в якій ішлося про те, що ікони є частиною державного музейного фонду та відчуженню не підлягають.