Після двадцятиоднорічного періоду становлення і розвитку в незалежній Україні системи місцевої публічної влади сьогодні, на жаль, доводиться констатувати її неефективність. Попри значні зрушення у напрямі конституювання місцевого самоврядування, воно все ще не здатне в силу різних причин виконувати ті завдання, що на нього покладені державою. Зокрема мова йде про формування місцевого бюджету.

             У відповідності із статтею 60 ч. 1 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров’я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об’єкти, визначені відповідно до закону як об’єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.             
        Звісно, такі фінансові підприємства як, банки, страхові товариства, пенсійні фонди, торгові організації будучи в комунальній власності, враховуючи економічні особливості місцевості, за сучасних ринкових умов можуть бути досить прибутковими, але вони об’єктивно не завжди здатні наповнювати валову частку місцевого бюджету через ряд факторів. Наприклад не у всіх регіонах України є досить розвинені фінансові, трудові ринки, ринки нерухомості чи природних ресурсів. А у зв’язку з низькою платоспроможністю жителів, споживчий ринок таких місцевостей зовсім не стимулює до підприємницьких відносин. Через складні, непрозорі схеми розподілу фінансових ресурсів проглядається загальнодержавна політика централізму згідно з якою державі віддається перевага у адміністративному регулюванні прибуткових сфер суспільних відносин, що має цілий ряд недоліків, а на місцеве самоврядування покладається обов’язок підтримання неприбуткової соціальної сфери при цьому недостатність фінансування веде до застою розвитку або погіршення охорони здоров’я, освіти, культури як окремих регіонів, так і всієї держави в цілому.
            Не винятком у всій цій системі є місто Умань. Так само як і по Україні місцевий бюджет формується з верху до низу. Простіше кажучи, там у Києві краще знають скільки коштів потребує місто і хто їх отримає. В наслідок такого централізованого підходу, дефіцит по виплаті заробітних плат працівникам бюджетних сфер у 2013 році сягатиме, близько сорока мільйонів гривень. Головний фінансовий документ 2013 року майже повністю схожий з бюджетом 2012 року. При виконанні минулорічного бюджету, всі надії покладались на дотації з боку держави. Та чи будуть ці дотації у новому 2013 році залишається під знаком питання. Звісно, що така фінансова ситуація не є нормальною. Країна потребує змін. Потрібно передавати повноваження на місцевий рівень. Держава повинна зайнятися місцевими фінансами, а також системою забезпечення діяльності місцевого самоврядування.
        Та поки, нам  залишається тільки гадати, яким чином фінансова діра, що стосується кількох тисяч уманських родин, буде вирішуватись в Умані протягом 2013 року…?

Довідка: 27 грудня 2012 року уманська міська рада ухвалила бюджет на 2013 рік, загальний обсяг доходів –302 170,7тис. грн.. Зокрема: власні та закріпленні доходи загального фонду – 93198, 0 тис. гривень, спеціального – 24 933,9 тис грн., дотація вирівнювання з державного бюджету 79 220,7 тич. грн¸ субвенції - 104 818,1 тис. грн..