— Монашки й хокеїсти злиплися! Розтягніться трошки вверх, — гукає помічниця режисера 65-річного Михайла Іллєнка. 26 лютого у національному музеї Пирогів знімають фінальну сцену його нової картини "Толока".

— Пропустите, осторожно! — з гірки спускаються три лижники з гвинтівками для біатлону. Перший заледве не переїжджає пса. На стежині під гору до хати ланцюгом розтягнулися понад півсотні дорослих і дітей. Актори вбрані у народні строї, костюми Діда Мороза і Снігуроньки, янголів, черниць і солдатів радянської армії.

— Стоп! Станьте, будь ласка, знову на свої місця! — каже у мікрофон Іллєнко.

— Моя роль навіть для мене загадка, — поправляє роги між першим і другим дублем 30-річний Олександр Лавич у костюмі оленя. — Розумію, що через цю хату проходять багато людей: хокеїсти, клоуни — містика якась. Не вперше знімаюся у фільмі, де не знаю, кого граю. Але коли дивлюся готову стрічку — все стає ясно.

На картину витратять 28 млн грн — кошти розподілили порівну Держкіно та компанія "Іллєнко Фільм". Режисер каже, сюжет можна переповісти за 20 с. За основу взяли вірш Тараса Шевченка "У тієї Катерини хата на помості". Він написаний 1848-го, має 66 рядків. До дівчини залицяються троє козаків. Вона каже, що вийде за того, хто привезе її брата з кримського полону. Двоє гинуть, а третій повертається з братом. Але виявляється, що це не родич, а коханий дівчини. Чоловіки вирішують не сваритися через жінку і стинають їй голову.

Сцену завершують із третього дубля. Режисер переглядає відзняте на екрані, актори готуються до наступного кадру.

— У театрі є вихід на поклон. От і я захотів зробити це у фільмі — ще раз показати всіх, хто пройшов крізь цю хату, — говорить Іллєнко.

— Спочатку був "Той, Хто Пройшов Крізь Вогонь", а тепер "Ті, хто пройшли крізь хату", — жартують асистенти.

— Ну десь так, — сміється режисер. — Дія фільму охоплює 400 років, 14 фрагментів з історії нашої країни. Майже у кожного з нас є хата в селі, з якої ми вийшли. От її треба пам'ятати. І у мене така є. Я не в ній народився, але вийшов з неї. І доки українська хата була під стріхою, вона ніколи не була "скраю". Це вона з ондуліном (сучасний покрівельний матеріал. — "ГПУ") такою стала. У давні часи толока була священним звичаєм. На згарищі за кілька днів з'являвся новий дім. Його будували силами всього села. Навіть якби ми були у страшній сварці, ви прийшли б до мене на толоку. Хочу, щоб цей фільм об'єднав українців.

Головну героїню грає донька режисера — балерина 33-річна Іванна Іллєнко. Це вже третя роль у батьковому фільмі, де її героїні не щастить у коханні. Стрічка має вийти в прокат у березні наступного року — до 200-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка.

— Хочемо подарувати вам дуже важливий предмет, без якого точно не знімете це кіно. Справжнє режисерське крісло, — знімальна група вручає Іллєнку високого дерев'яного стільця. На спинці старовинним шрифтом написано "Михайло Іллєнко".

— У мене ніколи такого не було. Аж лячно. Треба тренуватися на нього сідати, — режисер крутить подарунок у руках, потім обережно вмощується. —Ну, тепер я впевнено можу кричати: "Мотор!"

Що тут думати — брати рушницю треба

Понад півсотню акторів знялися у масовці для фінальної сцени стрічки "Толока".

Киянка Людмила Пахалок, 62 роки, в старовинному одязі обережно збігає з гірки. Тримає кошик з яблуками, на шиї як намисто гойдається в'язка штучної цибулі. У масовці бере участь із юності. Перший її фільм — "За двома зайцями".

— Перехожою там була. Потім закінчила інститут, вийшла заміж, народила дитину, почала працювати — й не було часу. Згодом знімалась у "Матчі смерті", "Пристрастях за Чапаєвим". Телевізор майже не дивлюся. Але політика затягнула, політичні шоу люблю. Ситуація у нас, що тут думати — брати рушницю треба. Ну ладно, я пенсію маю, у масовках підробляю. А молодь ніде не влаштована.