| 11 червня 2013
 БабКП – один з найстаріших уманських мікрорайонів(ІСТОРІЯ: фото+відео)

Один з найстаріших уманських мікрорайонів, півмісяцем відрізаний від центральної частини міста річкою Уманкою, в народі називають районом «БабКП».
Етимологія слова, певно, не від того, що тут проживають одні бабки, і не через те, що на виїзді з передмістя раніш була міліцейська «контора».


Колись, там де кінчалося місто (церква на базарі) стояла Новоміська брама, а по обидва її боки височіли товстостінні прибудови кордегардії (гаупвахти) й тюрми, в якій у другій половині ХVІІІ століття, коли Україна входила до складу Речі Посполитої, утримувались захоплені в полон народні месники – гайдамаки. Тоді ж по всьому периметру уманської фортеці був насипаний земляний вал і споруджені кріпосні стіни з високих дубових колод. Оскільки, сусідом мікрорайону Бабанське КП був військово-стратегічний об'єкт, то і назва можливо утворилася через те, що «КП» асоціюється з прохідною або проїзною частиною міста.
БабКП – уманське передмістя. «Продвинуті» уманчани ще й досі цю місцину називають селом. За радянських часів навіть відвідувати клуб тут було не престижно. А ще раніше, на скелястих вуличках БабКП, тулилися бідняцькі хатки. Був у місцевих жителів і свій храм. Він і зараз непохитно стоїть.


Невеличка однобанна дерев’яна церква Святого архангела Михаїла. Вона є однією з найстаріших в Умані. Побудована вона 1780 року графом Потоцьким. До 1857 року мала парафію, а її священик був окружним благочинним на всі церкви військового поселення. У 1857–1864 рр. залишалася поза штатом. Від 1864 р. її передано у відання училища та призначено священика. Близько 15 років тривала боротьба з причтом уманських міських церков, який хотів Михайлівську церкву закрити. Лише 1879 р. церкву остаточно віддано духовному училищу. Була перебудована 1882 р. із трибанної в однобанну на кошти духовенства й приватні пожертви міщан і службовців училища
З 1961 року радянська влада церкву закрила, скинула дерев’яний купол із позолоченим хрестом. У приміщенні обладнали актовий і спортивний зали, кабінети для гурткової роботи сусідньої школи. З кінця 90-х років храм відновив свою роботу.
Обабіч церкви, попід дорогу, розташовується мурований, одноповерховий, схожий на казарму будинок. У дореволюційний час тут було духовне училище.


Уманське духовне училище було засноване у 1818 році, а офіційно відкрите 4 листопада 1823 року під назвою «Уманские духовные уездное и приходское училище». «Училища» тому що навчальний заклад поділявся на вище й нижче відділення, а парафіяльне на перший і другий класи. У 1854 р. училища були об’єднані в Уманське духовне училище з відділеннями вищим, середнім і нижчим (трирічний курс навчання). Від 1878 р., за новим статутом училище реформували, внаслідок чого термін подовжився до 5 років – учні навчалися в підготовчому, 1, 2, 3 і 4 класах. Спочатку училище містилося в казенному дерев’яному будинку, обмазаному глиною, а в 1884 р. зроблено прибудову. Училище надавало початкову духовну освіту. Його вихованці могли обіймати посади псаломщиків.
У лютому 1918 року бурса, яка знаходилася в приміщенні школи, і в якій навчалися діти служителів церкви, була закрита. Влада в місті переходила з рук в руки. Спалений і частково зруйнований будинок школи почали відбудовувати лише з 1926 року. До цього, з 1922 року трудова школа №6 була розташована в іншому будинку, який містився на розі вул. Артема і Водопровідного провулку (тепер пров. Ірчаний).


До 1930 року весь будинок вперше, після революції, був зайнятий навчальними приміщеннями. Відремонтували флігель, відвівши його під гуртожиток для хлопців, батьки в яких жили в навколишніх селах. До 1928 року школа була початковою, а у 1928-1929 навчальному році її реорганізували в семирічну. При школі працювала майстерня, музично-струнний оркестр. Учні відвідували хоровий, драматичний, фізкультурний гуртки. У роки німецької окупації зруйновано флігель, знищено все шкільне приладдя та майно, бібліотека спалена. Вирубаний садок теж пішов на опалення німецьких майстерень по ремонту техніки, який розміщувався у приміщенні школи. У лютому 44-го будинок переобладнали в пересильну тюрму для юнаків і дівчат, яких відправляли у Німеччину. Після війни школа поступово відновлювала свою роботу.
До речі, на тому місці і нині розташована школа, проте нині вона називається Уманська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів № 6, і носить почесне звання найстарішої школи міста.

 

 

10188

 

Коментарі


 

Для того щоб написати коментар потрібно авторизуватися. Немаєте аккаунта? Зареєструйтесь зараз