85-річна Василіса Захарчук з міста Умань на Черкащині малює картини на картонках з коробок, які відшукує на смітниках. Малювати почала у 82 роки. Пенсії на захоплення не вистачає, тому Василіса Володимирівна шукає не зіпсовані картонні коробки. Вирізає прямокутники і малює на них квіти. За п'ять років намалювала більше тисячі картин.

Василіса Захарчук живе в одній з дев'ятиповерхівок в центрі міста в однокімнатній квартирі. Двері відкриває тільки знайомим. Має двох синів, троє онуків, троє правнуків та одну правнучку. Старший син Володимир живе в Росії, молодший Сергій із сім'єю в Умані. Василіса Володимирівна народилася в Росії. В Умань переїхала з чоловіком із повоєнного Сталінграда. Кімната, в якій мешкає жінка, велика. Коробки з картинами складені в кутках . Картонні картини складені по кілька десятків і зв'язані, щоб не розсипалися.

– Діти виросли, чоловік помер, а я залишилася одна, – розповідає російською Василіса Володимирівна. – Почала плакати, не знала, що робити, щоб зупинити сльози і почала малювати. Мені було 82 роки, по телевізору побачила, що хлопчик маленький в Америці робить фігурки з пляшок, які на смітнику збирав. Пенсія маленька, тому купувати матеріали дорого було. Я спочатку почала робити аплікації. На смітниках збирала коробки, вирізала великі прямокутники і обтягувала їх тканиною. Лоскути тканини мені давала сусідка, яка працювала на швейній фабриці. Я вирізала квіти з тканини, робила з них букети. Як має бути, може сказати художник-професіонал. Я роблю так, як мені подобається. Все зробила, а тоді дивлюся: ще можна таку квітку і таку. Доклеїла.

Перші картини намальовані на склеєних аркушах А4.

– Моя подруга працювала в педуніверситеті прибиральницею. Зараз вона вже виїхала з Умані. А тоді ще працювала і коли почула, що я малюю почала приносити листки паперу. Це мої перші роботи. Я дивлюся телевізор чи у вікно. Щось там бачу і малюю. Зразу могла малювати цілий день. Вночі, коли безсоння було то телевізор дивилася або ж малювала.

Майстриня і зараз продовжує робити аплікації.

– Зараз малюю тільки вдень, вночі вже не бачу, – каже Василіса Володимирівна. – Ось це циганське озеро, біля якого ми жили в Сталіграді. А на картонках малюю великі картини. Спочатку вирізаю, тоді грунтую. Вже потім роблю основу, а тоді виходить те, що в голову прийде. В основному квіти малюю в горшках. Рідні мені кажуть, що в мене це найкраще виходить. Спочатку пробувала овочі і фрукти малювати. Зараз за ці роботи мені соромно.

На фарби і олівці художниці не вистачає пенсії. Коли закінчуються і немає можливості купити – просить. Свої роботи Василіса Захарчук дарує безкоштовно. Найкращі картини хоче залишити онукам.

– Якось на день міського самоврядування намалювала нашій мерії картину – рука велика гарна, тримає букет квітів. Не знаю для чого я її намалювала, але як намалювала, то вже треба занести. Принесла, а не знала кому віддати. Але таки віддала, то не знаю, чи сподобалася їм картина, відгуків не було.

Картини Василіса Володимирівна нумерує після того, як їх взяли на виставку на одне з підприємств і кілька картин не повернули.