«Вікна» продовжують розповідати про людей, чиї життя є прикладом мужності, самовідданості та життєлюбства. Фонд «Віктора Пінчука» разом зі всеукраїнською газетою «Факти» та телеканалом СТБ організовує Десятій щорічній премію «Гордість країни».

Вона була успішною акробаткою. Тендітна Олеся Павлишина, в здатності якої ніхто не вірив, стала гордістю України. Але трагедія прикувала дівчинку до ліжка. Вона не могла ходити і розмовляти. Але неймовірна жага життя дала сили піднятися.

Олеся Павлишина:

Ми зайшли у спортивну залу просто подивитися, я ще маленька була. Так багато дітей було. Мені дуже сильно захотілося, але мене не хотіли брати. І щоб мене взяли, я так злякалась, що на шпагат сіла, і мене зразу зачислили.

Тренери скептично ставилися до маленької і тендітної дівчинки. І5-річна Олеся щодня доводила їм, що може виконувати всі завдання. І вже через кілька років жага до перемоги дала результат.

Олеся Павлишина:

Постійно їздили на змагання, на кубки України. Пам'ятаю, коли мені давали першу медаль, першу грамоту. Я Дуже хвилювалась, навіть валер'янку пила.

Мама Олесі:

Де навіть, яке свято у місті, на стадіоні чи на площі центральній, то сусіди навіть йшли, бо треба ж на Олесю подивитись.

Після школи - робота в цирку. З ним вона об'їздила півсвіту і вже в 17 була одна з найперспективніших акробаток України. Однак черговий виступ моментально перекреслив всі мрії про спортивне майбутнє.

Олеся Павлишина:

В один день, як зазвичай, зібралась та й пішла на роботу. Я робила елемент – сальто, і чомусь він (партнер) мене не впіймав, я не розумію чого, і я впала з висоти 3 метра головою об бетон, розбила голову. У мене тріщина в черепі була, і багато крові на арені. Мене відразу в лікарню повезли, там мені сказали, якби ще пару хвилин - то не врятували б.

Мама Олесі:

Я вірила, що завтра буде краще ... Вона ж одужає. А завтра так само, післязавтра теж ... Сказали, Що з таким діагнозом НЕ виживають.

Через тиждень Олеся відкрила очі. Але це все, що вона змогла. Тіло паралізувало. Мову відняло. Після декількох операцій вона відчула ноги і руки. Батьки забрали Олесю додому, де заново вчили ходити і розмовляти.

Олеся Павлишина:

Мені вже книжку принесли, Почаїв заново вчити букви.

Мама Олесі:

Вчились писати, з початку на розукрашках, потім дитячі прописи.

Майже рік вона була прикута до ліжка. Але як тільки зробила перший крок - думала тільки про одне.

Олеся Павлишина:

Я зразу же пішла в зал, зразу же, перші дні я просто сиділа, дивилась, як діти займаються. Всі говорили, ти більше нічого не зможеш, що не потрібно навіть пробувати, але мені якось - треба встати, треба щось робити, я хочу, аби мною пишались. І мені хотілось доказати собі і всім, що я зможу це зробити, що я маленька, але я все таки зможу!!!

За кілька місяців тренувань вона поставила свій номер. І щоб довести всім, що неможливе - можливо, вирішує піти з ним на шоу «Україна має талант».

Після участі в проекті Олеся пішла працювати в циркове шоу. Але вона завжди прагнула згадати як це - працювати з партнером. На шоу в Марокко, вона, нарешті, знайшла його.

Олеся Павлишина:

Ми займалися, займалися, а потім у нас спалахнуло, якось почали разом вчити англійську.

Мурад:

Мені дуже сподобалась Олеся. Я закохався. Але вона дуже швидко поїхала. Я вирішив зробити сюрприз для неї. Приїхаті в Україну.

Олеся Павлишина:

Я почула стукіт у двері і побачим на порозі Його.

Мурад:

Я вирішив освідчитись Олесі, тут в Умані. Я впевнений це та, з ким я хочу прожити все життя.

Олеся Павлишина:
У мене з"явився стимул іти далі і не зупинятись.