В уманському краєзнавчому музеї у залі № 3 серед експонатів представлений золототканий «слуцький пояс». Його та ще більше 800 предметів уманському краєзнавчому музею передав у середині 20 століття археолог Василь Стефанович.

- Усі тканини поясу натуральні. Тоді не було штучного волокна. Тканина непогано збереглась. Коли приймали на збереження до музею тканини і пояс, то записали, що їх стан задовільний, - каже завідувач фондів Неля Нагорна.

У 18 столітті «слуцький пояс» був елементом чоловічого костюму польської та білоруської шляхти. Наявність такого поясу вказувала на шляхетне походження власника:

- Назва «слуцький пояс» походить від білоруського міста Слуцьк. Cаме тут ткали пояси із тонких шовкових, золотих та срібних ниток. До появи «слуцького пояса» популярністю користувались турецькі та перські. Згодом пояси слуцьких майстрів  витісни їх з ринків, - кажуть у музеї. – Ткацькі майстерні називали персіярнями. Ткати в них пояси дозволяли лише чоловікам. Навчання ткача могло тривати понад 7 років. Робота майстра високого рівня дорого оплачувалась.

Довжина виробу могла сягати 4,5 метрів, а ширина 50см. Пояси прикрашали по краям каймою, бахромою. На ньому  були східні орнаменти,а також рослинні білоруські. Усі сторони поясу були лицьовими. Це давало змогу використовувати його у різних випадках - і як святкове вбрання, і як траурне. Найбільше цінилися чотиристоронні слуцькі пояси, де кожна зі сторін була розділена на дві частини. Пояс складався вдвоє. Кінці такого поясу мали надскладний орнамент, найчастіше – овал, оточений квітами, листям зі стеблом. Такий пояс білою стороною носили на весілля, червоною – в гості, сірою чи зеленою –на офіційні прийоми та повсякдень, а чорною –на похорони. На кожному поясу писали: «Me fecit Slucicae»- «Мене зробили у Слуцьку»

- Одна персіярня на рік виготовляла більше 200 поясів. Один коштував приблизно як річний оклад армійського офіцера – до тисячі злотих. На Україні слуцький пояс носили міщани, магнати, шляхтичі та козацька старшина. У кінці 18 століття через брак сировини, яку завозили з-за кордону, виробництво поясів суттєво скорочується. А після розпаду Речі Посполитої та Варшавського повстання 1831 року, на територіях, що увійшли до складу Російської імперії було офіційно заборонено носіння традиційного шляхетського вбрання, частиною якого був багато прикрашений пояс.

Із другої половини ХІХ ст. слуцькі пояси  стають предметом колекціонування. Дуже модно було мати його у приватній колекції. Технології за якими виготовлявся слуцький пояс нині втрачені.

-