Про те, на що сподіватися селянам і хто їм допоможе в цій непростій ситуації нам розповів відомий експерт молочної галузі – президент Асоціації виробників молока України Андрій Дикун. 

Андрію Євгеновичу, як сьогодні виглядає загальна картина вітчизняної молочної галузі?

За останні 20 років, з часів розпаду Радянського Союзу в молочному скотарстві, як і в усьому сільському господарстві відбулися величезні зміни. На початку 90-х, в останні роки СРСР лише чверть усього поголів’я корів в Україні утримувалася в селянських господарствах, а решта – три чверті – були в колгоспах та радгоспах. Сьогодні ситуація зовсім протилежна – лише 20% корів утримуються на фермах, а решта 80% - в присадибних господарствах звичайних селян.

Що це означає для нашого сільського господарства?

В першу чергу це означає, що в нашій країні недостатньо розвинене крупнотоварне виробництво молока. Це проблема, адже сьогодні насамперед великі сучасні ферми постачають свою продукцію на молокозаводи. Я впевнений, що цей напрямок мусить розвиватися в нашій країні, але, нажаль, держава приділяє йому недостатньо уваги.

А як щодо великого бізнесу – йому цікаве виробництво молока?

Крупний бізнес сьогодні активно розвиває сільськогосподарський напрямок. Є приклади, коли крупні бізнесмени мають молочні ферми. Проте, поки що вони не інвестують в молочарство серйозні кошти. Напевно, єдиний виняток – ТОВ «Українська молочна компанія». Це найсучасніша молочна ферма, розташована в Київській області, на якій утримується 3,5 тис. голів дійного стада. Сьогодні це господарство посідає перше місце в Україні за показником середнього надою. Так, за результатами 2011 року середній надій на фуражну корову склав 9001 кг, або 10020 кг на дійну корову.

На вашу думку селяни, які сьогодні тримають одну чи дві корови не мають ніяких перспектив і їм не треба допомагати?

В жодному разі не погоджуюсь з цим! Сьогодні корова в українському селі – це шлях виживання нації. І сьогодні наша держава мусить дякувати тим людям, які тримають корів. Адже вони не стоять на біржах праці, не просять грошей. Замість цього селяни годують себе і свої сім’ї. Часто це пенсіонери, які змушені займатися цією надзвичайно складною роботою, тому що на мізерну пенсію від держави прожити просто неможливо. До того ж, сьогодні присадибні господарства є основними виробниками молока в нашій країні. Без них молочна галузь не буде працювати взагалі. Тому я в жодному разі не протиставляю великі молочні господарства та селян, які тримають одну чи кілька корів. 

Що робить держава, щоб підтримати селянські господарства?

На превеликий жаль, мушу сказати, що наші політики часто спекулюють на темі державної підтримки виробників молока. Щоб пересвідчитися в цьому варто лише подивитися на статистику. Протягом останніх років в Україні зменшилася як чисельність поголів’я корів, так і кількість молока, виробленого присадибними господарствами. Про підтримку у нас здебільшого люблять говорити, а не реально займатися нею.

А як ви ставитеся до останньої ініціативи уряду по дотаціям на кожну голову ВРХ?

З одного боку, це звичайно не погано, що селянин може отримати 750 гривен на одну голову ВРХ (це в кращому разі). Але давайте будемо дивитися правді у вічі – така разова подачка селянам не вирішить проблему, вона не допоможе збільшити виробництво молока в країні. Замість цього варто приділяти увагу закупівельним цінам на молоко. Адже замість того, щоб купувати у селян молоко по 1,5 грн/л їм мусять платити хоча б 3 грн/л.

Дотації від держави не можуть компенсувати цю різницю?

Звичайно ні. Тут дуже проста економіка. Візьмемо такий приклад. Нехай корова дає 24 літри молока в день. Раніше, продаючи його по 3 гривні селянин отримував 72 гривні в день. Сьогодні він може отримати лише 36 гривень, тобто – інші 36 він втрачає. Помножте цю суму на 305 днів лактації і отримаємо майже 11 тис. гривен збитків на рік. Тобто, 750 гривень допомоги, які дає держава – це смішна сума.

Який же вихід є у селян-одноосібників?

Якщо дивитися на роки вперед, то я бачу два основних шляхи. Перший з них – створення невеликих фермерських господарств. Ті, хто сьогодні мають одну чи дві корови при бажанні згодом можуть створити невелику ферму, наприклад, із 20 корів. Цим шляхом свого часу пішла Західна Європа. Сьогодні там є величезна кількість малих ферм, де працює вся сім’я, заробляючи гроші собі і забезпечуючи країну молоком. Другий шлях – той, яким пішов Китай. Він передбачає, що одноосібники об’єднуються в кооперативи. Господарства, що входять до такого кооперативу мають єдиний пункт збору молока. Це дозволяє підвищити його якість.

Але як кооперативи можуть покращити добробут селян?

Сьогодні заготівельники ще їздять від двору до двору і збирають молоко. Але ми мусимо розуміти, що в майбутньому такого вже не буде. Адже вимоги до якості молока будуть постійно зростати. Звісно, що сьогодні корова у простого селянина дає молоко, аж ніяк не гірше, ніж корова на великій фермі. Але поки це молоко зберуть по всьому селі і поки довезуть до молокозаводу, то якість помітно падає. І цю проблему доведеться вирішувати. Я думаю, що наші селяни можуть однаково успішно піти як «європейським» шляхом, так і «китайським».

Звучить оптимістично, але що робити селянам вже сьогодні?

Саме сьогодні і варто думати про збільшення продуктивності корів та про укрупнення свого господарства. І ось тут держава могла б сказати своє вирішальне слово – не допускати такого сильного падіння ціни на молоко, яке ми бачимо сьогодні. Якби молоко коштувало хоча б 3 гривні, то люди могли б докупати корів і селянські господарства росли б і розвивалися. Нажаль, сьогодні все відбувається навпаки. Селяни продають корів, бо тримати їх не вигідно. Добре, якщо село знаходиться біля населеного пункту і молоко можна продати на базарі. А якщо це віддалене село, то залишається сподіватися лише на заготівельника. Але ж він приїде і буде диктувати свої умови.  

Асоціація виробників молока, яку Ви представляєте, може якось вплинути на ситуацію з цінами?

Саме цим ми і займаємося. Для прикладу згадайте «сирну війну» з Росією. Після того, як Росія закрила кордон для українських сирів, переробники молока скористалися ситуацією і просто обвалили закупівельні ціни на молоко. Наша Асоціація була першою, хто вступився за виробників молока. Врешті решт нас почув уряд і проблема почала вирішуватися. Нажаль, переговори з Росією забрали надто багато часу. Але, на щастя, сьогодні експорт сиру до Росії відновлено і, будемо сподіватися, що більше таких ситуацій виникати не буде.

Що надалі буде відбуватися з ціною на молоко?

Однозначно, до кінця літа ціна підвищиться. На скільки саме вона підніметься – сказати складно, бо це залежить від багатьох речей, зокрема і від того, на скільки успішно ми будемо співпрацювати з Росією. Але я впевнений, що ціна підвищиться. 

Як виникла ідея створення Асоціації виробників молока?

Наші молочарі прекрасно розуміють, що поодинці вирішувати свої проблеми – надто складно. А гуртом, як кажуть у нас в народі, і батька легко бити. Тому ще в 2009 році найбільш прогресивні господарства вирішили створити Асоціацію виробників молока (АВМ).  Сьогодні до її складу входить понад 50 молочних господарств і їх число постійно зростає.

Відомо, що в нашій країні є багато об’єднань сільськогосподарських підприємств. А яка практична користь з їхньої роботи?

Я не можу сказати про інших, але члени нашої Асоціації отримують середні надої на 50% вищі, ніж в цілому по Україні. Так що висновки можете робити самі.

У Асоціації виробників молока є конкуренти?

Ні, конкурентів немає. Ще до того, як утворилася АВМ було кілька спроб створити подібні об’єднання, але всі вони закінчилися нічим. Адже кожного разу ці об’єднання повинні були обслуговувати вузькі інтереси своїх засновників.  На відміну від наших попередників, ми – неприбуткова організація і в нас лише  один інтерес – розвиток молочної галузі України.