Дев'ятого березня - свято на честь першого (IV ст.) і другого (452 р.) віднайдення голови Івана Предтечі, в народі Обретіння.

За церковними переказами, після відсічення голови Івана Хрестителя тіло було поховано його учнями в самарійському місті Севастії, а голова — таємно — на горі Ємонській. Через багато років при будівництві храму на цій горі й відбулося Перше віднайдення  голови Іоанна Предтечі. Щоб не було вчинено наруги, вона була знову похована у збудованій церкві. У 452 р. відбулося Друге віднайдення голови Хрестителя. Святиня була перенесена в Едессу, а пізніше в Константинополь.

Свято «обретіння» стало називатися в народі «обертіння». Кажуть, що в цей день «птахи обертаються до нас головами, збираються летіти до нас». В одному з давніх літописів йдеться, що на Обретіння святий Іван чудом своєї голови повертає їх, птахів, назад додому.

Саме на Обретіння, навіть якщо ще десь лежить сніг, першими повертаються з вирію жайворонки. Про цю пташку складено найбільше весняних пісень-величань, зокрема дівчата співають:

Чом ти, жайворонку, рано з вирію вилетів:
Іще по горах сніженьки лежать,
Іще по долинах криженьки стоять!

А жайворонок ніби відповідає їм:

Ой, я тії сніженьки крильцями розжену,
Ой, я тії криженьки ніжками потовчу!

О цій порі прилітають і граки. Цього птаха вважали найнадійнишім сповісником весни. Граки селяться великими пташиними родинами на одному дереві або на сусідніх. Існує народна загадка-жарт: «Розлога дорога, а на дубі ярмарок». Йде мова про граків на дереві, адже вони здіймають такий галас, що дуже нагадує український ярмарок.

За граками повертаються додому дикі гуси. Існує такий звичай: коли діти вперше навесні побачать диких гусей, вони мають підкинути догори солому або сіно та прокричати: «Гуси, гуси, ось вам на гніздечко, а нам на здоров'ячко!» або «Гуси, гуси, вам на гніздо, а нам на тепло!», «Гуси, гуси, зав'яжу вам дорогу, щоб не втрапили додому!»  Цю солому матері збирають і кладуть на гніздо під квочку — «щоб курчата водились». Можна кричати і «Гу­си, гуси, колесом — червоним поясом!»  - це щоб пташки почали кружляти на одному місці.

В цей час також повертаються дикі качки: крякви, чирки, крохалі та чубатий гоголь. Подібно до гусей, вони спочатку летять високо над землею, покритою снігом. Але, як тільки розтане сніг, качки починають гніздитися. Коли вже льоду на ріках нема і дикі качки з вирію прилетіли, дівчата колись «замовляли» на тепло і на родинне щастя, викликаючи з сухого очерету птаха-гоголя:

Ой, виплинь, виплинь, гоголю,
Винеси літо з собою,
Винеси літо, літечко,
Зеленее житечко,
Хрещатенький барвіночок,
Запашний весильочок!

Ворожіння вважається вдалим, якщо у відповідь на замовляння гоголь таки випливає з очерету. Це означає, що цього року на дівчину чекає весілля або веселе літо.

За ними прилітають чорногузи, які обов'язково повертаються до свого минулорічного гнізда, «лагодять» його і там виводять пташенят. В народі вірять, що господарство, в якому є гніздо чорногуза, є щасливим і захищеним від пожежі: «Чорногуз хату від лиха береже», — кажуть селяни на Херсонщині. Руйнувати гніздо цього птаха — великий гріх, та й небезпечно, бо «хто зруйнує гніздо боцюна, у того хата згорить», — кажуть на Поділлі.

Щоб « запросити » птахів на свою хату, люди кладуть на дах або на міцне дерево біля хати старе дерев'яне колесо. Тоді навіть молоді полохливі чорногузи здогадуються, що тут на них чекають, і починають вити гніздо. В цей час їх краще зайвий раз не турбувати.

Колись на Поділлі, як господар побачить вперше весною бусла, то простягає до нього шматок житнього хліба і каже: «Бусел, бусел, на тобі гальвоту, дай мені жита копу». Цим він накликав на своє поле врожай.

Для молодої дівчини побачити лелеку вперше навесні в польоті — дуже добрий знак, що віщує їй веселе літо. Якщо ж побачить вона, що лелека стоїть або ходить, то не дуже вдалим буде її дівування цього літа. Якщо ж уперше навесні дівчина на порі побачить лелеку, який сидить, то це найгірший для неї знак: ще довго дівувати їй доведеться.

На Київщині вже в'є своє гніздо-рукавичку ремез (і відбувається це на Обретіння), коли решта птахів ще тільки повертається з вирію. Незаміжні дівчата у веснянках жартують, щоб ту, яка цієї весни самотня, нехай ремез потішить своєю піснею.

Згодом обряд «зустрічі птахів» об'єднався з «накликанням весни», що відзначався на «Сорок Святих».

Раніше говорили, що святий Іван повертає птахів до гнізд із вирію. Тому жінки не прали в цей день білизну, щоб птахи назад не повернули.
Народні приповідки:

Чоловік до жінки обертається, і птахи обертаються з вирію.

Птахи обертаються до нас головами, збираються летіти до нас.

Діти — від хліба, а птахи — до гнізд.
 

Народні прикмети:

    Якщо жайворонки летять високо над землею, то це вони «до Бога летять молитися» — буде врожай на збіжжя; якщо ж жайворонки летять над землею низько, то це вони «загубили ціп по дорозі» — буде неврожай.
    На Обретіння сніг — Великдень буде холодним.
    Крик журавля весною — провісн

До речі: 9 БЕРЕЗНЯ – СЛОВ*ЯНСЬКЕ СВЯТО СОРОЧИНИ

Цього дня наші давні предки - слов*яни відзначали свято закликання птахів із вирію. Вони вважали, що саме в цей день пробуджується Матінка-Земля і Весна вступає у свої права.

Назва свята походить від відомої усім сороки. Вона, як відомо, не відлітає у вирій разом із усіма пернатими, тож, на думку людей, залишається оберігати наші домівки та садиби. Із сорокою пов*язано і чимало різних прикмет, зокрема, така: вдарилась сорока об вікно – чекай гостей. Їй присвячено і ряд компліментів: вона і вертка, і новини на своєму довгому хвості усім приносить. Однак знали і про її недобру звичку: брати не своє, що гарно блищить, що «погано» лежить. Оскільки птаство повертається навесні, у свято Сорочин закликали повернутись із вирію не багато не мало 40 різних пташок.

Обрядова частина свята була така. Молодь, як завжди, збиралась на гуляння. Господині по домівках пекли спеціальне печиво – 40 птахів із тіста - від якого, як вони вірили, певним чином залежав майбутній урожай. Адже саме опісля Сорочин, коли птаство повернулося до своїх гнізд, дбайливі господарі бралися за обробіток землі. Господарочки пекли печиво у вигляді голубів, жайворонків, сорок із довгими хвостами та роздавали ці гостинці дітям, родичам та сусідам. Це печиво, як своєрідний акт задобрювання не лише «небесних», але й «земних» птахів, також символізувало достаток у домі у вигляді численних курей, качок та гусей. Наші предки промовляли: «Якщо господиня не всі 40 пташок спекла і не всі роздала, то їй горох (як сама рання культура для висівання) не вдасться».

Щодо часу виникнення свята Сорочин, то ця традиція існувала ще у дохристиянські часи. У середньовіччя, в силу поширеності і популярності серед нашого народу, воно трансформувалось (як чимало інших слов*янських свят) і стало днем 40 святих. У наші часи ще збереглись місця, де ще й досі печуть на гарний врожай «сорок» та «жайворонків». Також приємно те, що все більше українців починає згадувати свої прадавні звичаї, обряди і традиції, відроджуючи поступово духовний спадок наших славних предків. Адже це населення просто проживає на певній території, а народ чи нація має свої духовні надбання, які отримала у спадок від прадідів і які підтримує і надалі та вчить по них жити своїх дітей.