238 років тому , 15 червня 1775 р., російські війська під командуванням генерала П. Текілія за наказом Катерини ІІ оточили Запорозьку Січ, а кошовий отаман Петро Калнишевський, не маючи сил для оборони, віддав укріплення козаків без бою.

Запорозьке військо оголосили розпущеним. Царський уряд завжди ставився до Запорозької Січі з підозрою. Проте військовий потенціал козаків, їх роль в охороні кордонів змушувала Росію деякий час миритися з її існуванням. Проте у 1709 р. Петро І першим видав указ зруйнувати Січ. І лише в 1734 р. козаки знову отримали шанс повернутися на Дніпровські береги з Олешківської Січі. Останній період існування так званої Нової Січі, з одного боку, характеризувався значним економічним піднесенням, а з іншого - поступовим занепадом її автономії. Проте після ліквідації гетьманства у 1764 р. Запорозька Січ залишилася єдиним краєм в Україні, де ще зберігалася автономія. Проте під час Коліївщини козаки неодноразово виступали на боці гайдамаків, чим, звичайно, викликали гнів з боку царського уряду. Отож, вже у квітні 1775 р. Г. Потьомкін виступив на засіданні царського уряду з проектом ліквідації Запорозької Січі. А на початку червня 1775 р. царські війська під командуванням генерала П. Текелія, які поверталися з Турецького фронту, оточили Запорозьку Січ. Не маючи змоги відбити наступ російської армії, кошовий отаман П. Калнишевський був змушений віддати останній оплот запорожців без бою. Разом із козацькою старшиною його було заарештовано і решту свого життя він провів у Соловецькому монастирі. Козацьке військо було розпущено, а землі Січі роздали панам, яким дозволялося закріпачувати козаків. Ті ж козаки, яким вдалося втекти, заснували у гирлі Дунаю Задунайську Січ.