8 травня 2013 року минає 20 років від дня смерті нашого земляка Олексі́я Сергі́йовича Чупри́ни, який народився 29 лютого 1908 року на Корсунь-Шевченківщині, а помер 8 травня 1993. Багато наших сучасників вже не пам"ятають бандуриста, який 30 років грав на Чернечій горі в Каневі. Робив він це в  роки Відлиги та Реакції, Застою та Перестройки, мінявся світ навколо нього, але не мінялася душа ідейного нащадка великого Кобзаря, біля могили якого грав Олексій Сергійович.

Вчитися почав у кобзаря Качана з села Грушівка, ще замолоду він встиг попрацювати на шахті в Дніпропетровській області, потім знову наука в кобзаря з м.Туапсе Минківського. Встиг попрацювати в філармонії міста Сочі, пережив сталінські репресії, а потім війна, яка почалася для нього 1942 року в боях за місто Харків, а закінчилася восени 1945 року після капітуляції японської армії у Порт - Артурі. Дуже рідко кобзар одягав свій десяток медалей.

Під час Другої світової війни співав на Черкащині, в Курську, Харкові, Братиславі, Будапешті, Празі, в Порт-Артурі. Географія його виступів також охоплювала Кавказ, Дагестан, Ставропольський та Краснодарський краї. В Корсунь-Шевченківському музеї зберігається бандура О. С. Чуприни на зворотному боці якої позначені всі бойові і мирні дороги, якими він мандрував.

В післявоєнний період О. Чуприна багато виступав в Україні, зокрема, виступав на могилі Т. Шевченка в Каневі. Виступав на Вересаєвих святах, грав на відкритті пам'ятника Т. Шевченку у Львові. В 1991 році разом з тріо бандуристок із Львова брав участь в історичному поході, приуроченому до 130-річниці перевезення тіла Т. Шевченка із Петербурга в Канів.

З одержанням Україною незалежності в березні 1992 року Олексію Чуприні, першому серед кобзарів, було вручено диплом лауреата Фонду Духовного відродження України імені Митрополита Андрея Шептицького. У Львові відбувся вечір, присвячений цій події.

Після його смерті багато хто відзначив, що помер чи не останній кобзар, який таким був не за музичним інструментом, а за духом.