Сьогодні Блаженнійшому Любомиру (Гузару) — 80 років! За офіційних десять (а неофіційних — п’ятнадцять) років його патріаршого служіння Українська греко-католицька церква з локальної стала всеукраїнською, розбудувавши свої парафії далеко на Схід України. А сам Блаженнійший знайшов таку тональність для діалогу з нашим розшарпаним суспільством, що його кожне слово має вагу. Про це «День» говорить із президентом Української асоціації релігійної свободи Віктором ЄЛЕНСЬКИМ.

Блаженнійший Любомир (ГУЗАР) очолив Церкву 1996-го, коли став єпископом-помічником із делегованими правами глави УГКЦ. Тобто він, по суті, очолював Церкву не 10, а 15 років. До слова, на початках далеко не всі захоплювалися Блаженнійшим Любомиром як предстоятелем греко-католиків. Львівська інтелігенція навіть оприлюднила звернення, мовляв, оскільки той занадто західний, він не обстоюватиме українську ідентичність Церкви.

Коли Гузар отримував відзнаки кардинала, в газеті New-York Times вийшла цікава стаття. Кореспондентка зауважила, що він відрізняється своїм зовнішнім виглядом, зокрема бородою та одягом, від інших прелатів, які одержували свої кардинальські берети й персні. Побачивши, що Блаженнійший Любомир заховав перстень у кишеню, та підійшла до нього й запитала, чому так вчинив. У відповідь почула щось на зразок: «Це — не наша традиція. Ми відчуваємо себе частиною Вселенської Церкви, однак є Церквою свого права». Далі говорив багато речей, які з точки зору сурової централізованої латинської Церкви виглядали майже визивними. Наприклад, критикував ватиканську бюрократію. Казав, що в бюрократії немає дару непомильності. Треба сказати, що Блаженнійшого Любомира (Гузара) дуже швидко сприйняли як главу УГКЦ і глибоку людину церковнослужителі, вірні та громадськість загалом.

— Що Українській греко-католицькій церкві вдалося досягти за роки патріаршого служіння Блаженнійшого Любомира?

— Попередник Блаженнійшого Любомира (Гузара) Кардинал Мирослав-Іван (Любочівський) любив повторювати відому максиму про те, що головна місія Церкви — спасіння людських душ. Однак ми можемо говорити про речі видимі, наприклад, про заснування нових парафій, будування храмів, заснування Українського Католицького Університету, докорінне поліпшення богословської освіти, перенесення осідку УГКЦ зі Львова до Києва...

Мені здається, що Блаженнійший Любомир став тією постаттю, яка великою мірою зняла антиуніатські упередження, що насаджувалися у Великій Україні впродовж двох століть. Крім того, він став постаттю загальнонаціонального масштабу. За соціологічними дослідженнями, рівень довіри йому набагато-набагато перевищує питому вагу греко-католиків у загальній масі населення України.

— Чим це можна пояснити, адже вже два роки як він — не глава Церкви?

— Передусім — тим, що продемонстрував незвичайний для нас — достойний, гідний спосіб передання влади. Потім Блаженнійший Любомир почав бути широко представлений в медіа, де оприлюднює свої колонки. Можливо, не кожна з них отримує той відгук, на який він сподівається. Як писав Федір Тючев: «Нам не дано предугадать, как слово наше отзовется». Утім, кожне з його звернень не залишається непоміченим. По суті, його участь у групі «1 грудня», публіцистична та громадська діяльність робить екс-главу УГКЦ одним із найбільш помітних громадських діячів у сучасній Україні.

— Відомо, що Блаженнійший любить довкола себе гуртувати цікавих людей, незалежно від того, віруючі вони чи ні. Ви неодноразово потрапляли в те коло. Яке у вас склалося враження від особистісного спілкування з ним?

— Я багато разів із ним зустрічався. І, як мені здається, деякі речі, про які говорив, були йому також цікаві. Ми з ним вели розмови на ті теми, на які не кожен ієрарх наважиться говорити. Не тільки, з огляду на церковну дисципліну. Просто далеко не кожному є що на те сказати. Наприклад, колись йому поставив провокативне запитання. Відомо, що прерогатива скликання Ватиканського собору належить виключно Папі. Проте я запитав: «От я б хотів скликати ІІІ Ватиканський собор і готую до нього порядок денний. Що б ви запропонували розглянути?». На що одержав відповідь: «Дві теми: людська гідність і Церква в Європі». Тобто ці питання його глибоко турбують. Людська гідність — це зрозуміло. А також чому Католицька церква, яка домінувала в Європі, залишилася меншиною. Крім того, її ідентичність дедалі більше зсувається на глобальний південь. Тобто це — людина, з якою можна говорити на дуже-дужні різні теми. І ще. Про дуже складні речі Блаженнійший говорить дуже просто. Ну й, очевидно, його харизма любові завжди відчутна.

P.S. Якось Блаженнійший Любомир виголосив тост, мовляв, до нас усіх колись прийде смерть і треба до цього бути готовим. Далі побажав присутнім і собі, щоб поховали в трунах із столітніх дубів. «І завтра я цей дуб посаджу!» — із властивим йому почуттям гумору завершив. «День» щиро зичить Блаженнійшому доброго здоров’я на многі літа!

Надія ТИСЯЧНА, «День»